Филипович Павло :: "Заклинаю вітер і хмари..."

Заклинаю  вітер  і  хмари, Заклинаю,  земле,  тебе! І  бринять  найміцніші  чари  - Заклинаю  сонце  сліпе. Пролетіли  огненні  бджоли Між  зелених  полів  людських. Заклинаю  вас,  тихі  доли, Не  пускайте  до  себе  їх! А  глухі  снігові  градини, Смілий  вітре,  хоч  ти  розвій,  - Хай  живуть  і  квіти  й  рослини У  країні  бідній  моїй! Ясний  світе,  степе  без  краю, Срібна  пісне,  роси  й  трави, Вас  кохаю,  вас  заклинаю, Хочу  бути  таким,  як  ви!.. ЗЕМЛЯ І ВІТЕР. Київ, 1922.

Маланюк Євген :: з різних збірокАнгел смерти (I)

Буває  мить  —  хтось  вимовить  ім’я   (А  тиша  ще  шумить  безмежним  морем).   Ніхто  не  гляне  і  не  заговорить,   Лише  діткне  плеча.       І  раптом  я   Відчую  —  хто,  відчую  і  побачу:   То  Ангел  смерти.   Простий,  мовчазний,   Поважно  зосереджений.  Неначе   Виконує  щоденний  труд  тяжкий.   Тоді  він  очі  стомлено  зведе,   І  я  побачу  запит  в  них,  і  вирок,   І  смуток,  що  в  незнане  поведе   Нечутною  ходою  потаймиру.   І  аж  тоді  здригнуся  і  збагну,   І  не  тому,  що  буде  суд  и  кара.   Схиляючись  в  останню  тишину,   Пролебедію:  зачекай,  не  зараз!   ***  

Стус Василь :: "Бiля метро “Хрещатик” ..."

Бiля  метро  “Хрещатик”   щоранку  зупиняється   дитячий  вiзок.   Двiрничка  вибирає  з  чавунних  урн   накиданий  мотлох  —   старi  газети,  ганчiр'я,   коробки  з-пiд  сiрникiв,  недокурки,   навантажить  ними  вiзок   i  сквером  каштанiв  рушає  далi.   А  сьогоднi,  напередоднi  свята,   вона  вбрала  найкращу  спiдницю  з  сатину,   новенькi  черевики  й  фуфайку,   навiть  вiзок  прикрасила   штучними  квiтами  з  поролону.   Усмiшка  й  задума  на  її  обличчi   творить  рiвновагу  щастя.

Стус Василь :: "Терпи, терпи - терпець тебе шліфує..."

Терпи,  терпи  -  терпець  тебе  шліфує, сталить  твій  дух  -  тож  і  терпи,  терпи. Ніхто  тебе  з  недолі  не  врятує, ніхто  не  зіб'є  з  власної  тропи. На  тій  і  стій,  і  стій  -  допоки  скону, допоки  світу  й  сонця  -  стій  і  стій. Хай  шлях  -  до  раю,  пекла  чи  полону  - усе  пройди  і  винести  зумій. Торуй  свій  шлях  -  той,  що  твоїм  назвався, той,  що  обрав  тебе  навіки-вік. До  нього  змалку  ти  заповідався до  нього  сам  Господь  тебе  прирік.

Стус Василь :: "у порожній кімнаті..."

У  порожній  кімнаті біла,  немов  стіна, притомившись  чекати, спить  самотня  жона. Геть  зробилась  недужа  — котру  ніч,  котрий  день ані  чутки  про  мужа, ані-анітелень. Лячні  довжаться  тіні, дзвонять  німби  ікон, і  росте  голосіння з-за  соснових  ослон: мій  соколе  обтятий, в  ту  гостину,  де  ти, ні  пройти,  ні  спитати, ні  дороги  знайти. За  тобою,  коханий, очі  видивила. Ніби  кінь  на  аркані, світ  стає  дубала.

Стус Василь :: "Сховатися од долі - не судилось..."

Сховатися  од  долі  -  не  судилось.   Ударив  грім  -  і  зразу  шкереберть   пішло  життя.  І  ось  ти  -  все,  що  снилось   як  смертеіснування  й  життєсмерхь-   Тож  іспитуй,  як  золото,  на  пробу   коханих,  рідних,  друзів  і  дітей: ачи  підуть  крізь  сто  своїх  смертей   тобі  услід?  А  чи  твою  подобу   збагнуть  -  бодай  в  передкінці  життя?   Чи  серцем  не  жахнуться  од  ознобу   на  цих  всебідах?  О,  коли  б  знаття...   Та  відчайдушне  пролягла  дорога   несамовитих.  Світ  весь  -  на  вітрах.   Ти  подолала,  доле,  слава  Богу.   На  хижім  вітрі  щезне  й  ниций  страх.