Рильський Максим :: мова

Треба  доглядати  наш  сад Вольтер Як  парость  виноградної  лози, Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно Політь  бур'ян.  Чистіша  від  сльози Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно Нехай  вона  щоразу  служить  вам, Хоч  і  живе  своїм  живим  життям. Прислухайтесь,  як  океан  співає  — Народ  говорить.  І  любов,  і  гнів У  тому  гомоні  морськім.  Немає Мудріших,  ніж  народ,  учителів; У  нього  кожне  слово  —  це  перлина, Це  праця,  це  натхнення,  це  людина. Не  бійтесь  заглядати  у  словник: Це  пишний  яр,  а  не  сумне  провалля; Збирайте,  як  розумний  садівник, Достиглий  овоч  у  Грінченка  й  Даля, Не  майте  гніву  до  моїх  порад І  не  лінуйтесь  доглядать  свій  сад. Квiтень,  1956  р.

Рильський Максим :: "Яблука доспіли, яблука червоні..."

Яблука  доспіли,  яблука  червоні!   Ми  з  тобою  йдемо  стежкою  в  саду,   Ти  мене,  кохана,  приведеш  до  поля,   Я  піду  —  і  може  більше  не  прийду.   Вже  й  любов  доспіла  під  промінням  теплим,   І  її  зірвали  радісні  уста,  —   А  тепер  у  серці  щось  тремтить  і  грає,   Як  тремтить  на  сонці  гілка  золота.   Гей,  поля  жовтіють,  і  синіє  небо,   Плугатар  у  полі  ледве  маячить…   Поцілуй  востаннє,  обніми  востаннє;   Вміє  розставатись  той,  хто  вмів  любить.   1911—1918  

Рильський Максим :: ПОЦІЛУНОК

У  темній  гущині  її  я  наздогнав.   Вона,  вже  лежачи  серед  пахучих  трав,   Руками  пружними  од  мене  одбивалась.   Нарешті  стишилась  —  і  дивне  диво  сталось:   Уста,  що  і  мене,  і  весь  мій  рід  кляли,   Мов  квітка  багряна,  до  мене  простягали   Свій  келих,  сповнений  солодкої  знемоги.   Натомлені  з  біги  стрункі  та  дужі  ноги   Біліли  мармуром  під  місяцем  німим,  —   І  тихим  голосом,  охриплим  та  чудним,   Вона  промовила:  "Жорстокий  переможче!   Упасти  в  цім  бою  для  мене  найдорожче".   1925  

Рильський Максим :: "Любов чи ні — не знаю…"

Любов  чи  ні  —  не  знаю…   Тінь,  смуток,  тишина,   Ніде  життя  немає,   На  світі  ти  —  одна.   Колись  було  —  чи  снилось…   Забулось  —  чи  пройшло…   В  душі  давно  згубились   Людське  добро  і  зло.   У  тьмі  сіріють  віти.   Ні  руху,  ні  людей…   Одно  лиш  є  на  світі:   Огонь  твоїх  очей.  

Сосюра Володимир :: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ...

Так  ніхто  не  кохав.  Через  тисячі  літ   лиш  приходить  подібне  кохання.   В  день  такий  розцвітає  весна  на  землі   І  земля  убирається  зрання…   Дише  тихо  і  легко  в  синяву  вона,   простягає  до  зір  свої  руки…   В  день  такий  на  землі  розцвітає  весна   і  тремтить  од  солодкої  муки…   В'яне  серце  моє  од  щасливих  очей,   що  горять  в  тумані  наді  мною…   Розливається  кров  і  по  жилах  тече,   ніби  пахне  вона  лободою…   Гей,  ви,  зорі  ясні!..  Тихий  місяцю  мій!..   Де  ви  бачили  більше  кохання?..   Я  для  неї  зірву  Оріон  золотий,   я  —  поет  робітничої  рані…   Так  ніхто  не  кохав.  Через  тисячі  літ   лиш  приходить  подібне  кохання.   В  день  такий  розцвітає  весна  на  землі   І  земля  убирається  зрання…   Дише  тихо  і  легко  в  синяву  вона,   простягає  до  зір  свої  руки…   В  день  такий  на  землі  розцвітає  весна   і  тремтить  од  солодкої  муки…   1922