- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
Блокування адсорбції і злиття.
Злиття вірусних суперкапсидів з клітинними мембранами відбувається при низьких значеннях рН. Ремантадин і амантадин збільшують значення рН эндосом, тим самим попереджаючи злиття.
Інший механізм інгібірування злиття мембран обумовлений здатністю ремантадина в низьких концентраціях взаємодіяти з білком М2 вірусу грипу типу А. Білок М2 відповідальний за освіту в ліпідній оболонці іонних каналів що імовірно забезпечують транспорт всередину віріона і його роздягання.
Вивільненню вірусних нуклеокапсидов перешкоджає дезоксарил, взаи-модействующий з суперкапсидами вірусів.
Основними білками, що синтезуються на ранній стадії репродукції, вы-ступают РНК-полимеразы і неструктурні білки.
Великим досягненням в розробці противірусних засобів виявилися аналоги нуклеотидів (аномальні нуклеотиди). Ці аналоги діють як антиметаболіти, що обумовлено їх структурною схожістю з пуриновими і пірімидіновими групами. Основні механізми антивірусної дії препаратів пов'язані з пригніченням активності вірусних полимераз або з блокуванням транскрипції вірусних нуклеїнових кислот із-за вбудовування аномальних нуклеотидів замість нормальних основ. Аномальні нуклеотиди володіють селективним ефектом, переважно зв'язуючись з вірусними полімеразами.
Інгібітори зворотної транскрипції вибірково взаємодіють з РНК-залежною ДНК-полімеразой. До ряду цих препаратів відноситься зідовудін. Відомий два механізми його дії.
1. Зворотна транскриптаза вірусів в першу чергу зв'язується із зідовудіном, ігноруючи природні субстрати.
2. Вбудовування аналога в нуклеотидний ланцюг замість тимідину блокує її подальшу зборку, оскільки препарат не містить 3-ОН-групу, необхідну для утворення 5 '- 3 '- діэфірних зв'язків у складі нуклеїнової кислоти.
Ненуклеозідним інгібітором зворотної транскріптази є невірапін, що зв'язує гідрофрагменти молекули ферменту (до чого не здатні інші інгібітори).
ІнгІбІтори ДНК-полімераз ДНК- вміщюючих вірусів представлені препаратами, що фосфорилюють як клітинні кинази, так і вірусні тимидинкинази. Відарабін - аналог пуріну з четвертинною структурою, аналогічною дезоксіаденозіну. Антивірусний ефект цього препарату пов'язаний з пригніченням ДНК-полімерази інтермедіатом відарабину - аденінарабінозід- 5 '- трифосфатом. Відарабін - ефективний засіб лікування герпетичного енцефаліту. Аналогічний ефект мають похідні (ідоксурідін (5 '- йодо-2-дезоксіурідін), трифторидін, ацикловір, фамцикловір, ганцикловір, фоскарнет), які здатні до галогенізації. Ідоксурідін застосовують місцево для лікування герпетичних кератитів. Препарат фосфорилюється як клітинною, так і вірусспецифічною тімідінкіназою, тобто його активна форма утворюється як в заражених, так і в інтактних клітинах. Незважаючи на високу противірусну активність препарату його застосування обиежено побічними ефектами (пригніченням лейкопоезу).
Ацикловір - ациклічний нуклеозідний аналог гуанозіна, переважно поглинається клітинами, інфікованими вірусами. У клітинах відбувається послідовне перетворення ацикловіра на моно-, ді- і тріфосфат. Перший етап індукує вирус-специфічна тімидінкіназа, що експресується у клітинах невдовзі після зараження; за реалізацію інших етапів фосфорілювания відповідальні клітинні кінази.
Ациклогуанозінтрифосфат, що утворюється, інгібірує ДНК-полимеразу вірусів, гальмуючи утворення повноцінної молекули нуклеїнової кислоти, оскільки через відсутність гідроксильної групи до ациклогуанозинтрифосфату не можуть приєднуватися подальші нуклеотиди. Таким чином, препарат не впливає на синтез ДНК в незаражених клітинах, оскільки в них він не перетворюється на ативную форму. Препарат ефективний при лікуванні інфекцій, викликаних ВПГ. При інфекціях, викликаних іншими герпесвирусами (наприклад ЦМВ або вірусом Епштейна-Бар), цей препарат застосовувати недоцільно, оскільки ци-томегаловіруси і віруси Епштейна-Бар позбавлені специфічноі вірусної тімідінкінази.
Похідне ацикловіру - ганцикловір інгібірує переважно ДНК-полімеразу цитомегаловірусів, оскільки він активується під дією киназ вірусних фосфотрансфераз з утворенням трифосфата, що пригнічує вірусну ДНК-полімеразу.
Окрім пригнічення активності зворотної транскріптазн фоскарнет пригнічує активність усіх ДНК-полімераз герпесвірусів і вірусу гепатиту В. Механізм дії обумовлений зв'язуванням поліфосфатннх груп ДНК-полімеразн що перешкоджає взаємодії пірофосфатів з дезоксірібонуклеозідтрифосфатом і блокує подовження молекули ДНК.
Нуклеотидніе аналоги широкого спектру інгібірують активність як РНК-, так і ДНК-полімераз вірусів. Серед великої групи з'єднань клі-нічне застосування знайшов рібавірін. Цей препарат - аналог гуанозіну, про-являє антивірусну активність in vitro у відношенні не менше чим 27 РНК- і ДНК-вміщюючих вірусів. Основні механізми антивірусної активності :
- конкуренція з гуанозіном за зв'язок з ферментами, які обумовлюють утворення гуанінтрансфераз;
- інгібірування полімераз нуклеїнових кислот вірусів;
- порушення копіювання мРНК вбудовуванням метільованого гуанину в 5 '- закінченні молекули РНК.
Інгібітори протеаз представлені негідролізуючимися синтетичними пептидами (саквинавир, ритонавир, индинавир). Механізм дії пов'язаний з конкурентним інгібіруванням протеаз ВІЛ, що призводить до блокування де-зинтеграції молекул вірусних полипротеінів (інакше, у відсутності інгібіторів протеаз, що послідовно модифікуються в ході процесінгу). В результаті у ВІЛ-інфікованих клітинах накопичуються нерозщеплені попередники gag –поліпротеіну, що проявляють цитотоксичну дію.