
- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
Багато вірусів і поза організмом тривалий час зберігають патогенні властивості. Так, багато які віруси - збудники захворювань рослин, натуральної віспи людини - здатні зберігати свою інфекційну активність в природних умовах протягом декількох місяців. Високою стійкістю відрізняються ентеровіруси, що виділяються із забруднених природних і побутових стічних вод. У той же час віруси, що передаються через кров і, в меншій мірі, збудники респіраторних інфекцій, швидко гинуть під дією природного ультрафіолетового випромінювання і внаслідок висушування. Всі роботи з вирусвмісним матеріалом і живими вірусами проводяться виключно в боксі, ізольованому від інших приміщень лабораторії і забезпеченому кварцовими бактерицидними лампами, а в окремих випадках - і пристроями подачі стерильного повітря і знезараження повітря, що виходить з лабораторії і стічних вод.
1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
Патогенез вірусних інфекцій - сукупність процесів, що приводять до захворювання, визначають його розвиток і закінчення захворювання. Патогенез вірусних інфекцій зумовлюють наступні чинники:
1) тропізм вірусу, тобто його здатність заражати певні клітини;
2) швидкість репродукції вірусу, яка варіює від декількох годин до декількох діб;
3) кількість вірусних часток в інфекційному потомстві;
4) вірулентність заражаючого вірусу, що частіше за все визначається взаємодією його генів;
5) цитопатична активність вірусу (здатність вірусу викликати поразки в чутливих до нього клітинах);
6) реакція клітини на інфекцію;
7) реакція організму на зміни клітин і тканин, викликані інфекцією.
Ці та інші чинники впливають на тривалість інкубаційного періоду. Між зараженням вірусом і появою перших клінічних ознак захворювання звичайно минає деякий час (інкубаційний період). Короткий (1 - 3 дні) інкубаційний період буває звичайно в тих випадках, коли вірус розмножується в клітинах, близьких до вхідних воріт інфекції (респіраторні захворювання, кон'юнктивіт та ін.). Більш тривалий інкубаційний період при генералізованих інфекціях, оскільки при цьому вірус послідовно, в декілька стадій розповсюджується по організму, перш ніж досягне органу-мішені, поразка якого веде до розвитку клінічної картини.
До особливостей вірусних інфекцій також відносяться:
1. Здатність багатьох РНК- і ДНК-вмісних вірусів викликати інтегративну інфекцію (вірогенію), яка відбувається при вбудовуванні нуклеїнової кислоти в хромосому клітини-господаря (гепатит В, аденовірусна і герпетична інфекції, СНІД та ін.). При інтегративній інфекції вірусний геном може не транскрибуватися або транскрибуватися частково. У випадку вищеплення вірусного геному з клітинної ДНК відбувається його транскрипція і автономна реплікація, яка закінчується виходом вірусного потомства так само, як при продуктивній інфекції.
2. У багатьох випадках вірус може надходити з лімфатичної системи, переноситися лейкоцитами, проникати до кровоносних капілярів з первинно інфікованих клітин і циркулювати в крові (явище вірусемії). Виняток - віруси, що розповсюджуються нейрогенним шляхом (сказу, простого герпесу та ін.).
3. Віруси здатні вражати клітини імунної системи - лімфоцити. Лімфотропність переважної більшості вірусів людини і тварин істотно відбивається на патогенезі, що виявляється у виникненні імунодефіцитних та інших імунопатологічних станів.
Найбільш спеціалізованими лімфотропними вірусами є віруси, що вражають Т- і В-лімфоцити людини. Посилений поділ (проліферацію) Т-лімфоцитів, наслідком чого є лейкоз, викликають віруси HTLV-1 і HTLV-11 (від англ. human T-cell limphotropic virus). Проліферація В-лімфоцитів під впливом вірусу Эпштейна-Барр призводить до інфекційного мононуклеозу. Вірус ВІЛ (HTLV-111), що є збудником СНІДу, спричиняє руйнування Т-лімфоцитів.
4. За деяких вірусних інфекцій (віспа, сказ, герпес, кір та ін.) утворююються внутрішньоядерні або внутрішньоцитоплазматичні включення, що мають різну форму і величину. Присутність включень в клітині має діагностичне значення.
Таблиця 3.