Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Upravlinnya.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.92 Mб
Скачать

2.3. Стилі лідерства і керівництва

Традиційно в соціальній психології досліджується проблема стилю лідерства, а не керівництва. Але в зв’язку з неоднозначністю використання термінів часто її визначають як стиль керівництва.

Стиль лідерства (керівництва) означає спосіб, прийом, метод роботи, характерну манеру поводитися. Отже, під стилем розуміється типова для лідера система способів та прийомів впливу на підлеглих.

Більшість вчених (наприклад, теорія лідерських ролей Р. Бейлса) поділяють лідерів на два специфічних типи: 1) «професіонала», орієнтованого на розв’язання ділових проблем, і 2) «соціально-емоційного спеціаліста», орієнтованого на гармонізацію людських стосунків. Обидва типи мають свої переваги і недоліки залежно від групових завдань, специфіки прийняття рішень щодо їх виконання. На практиці існують лідери змішаного типу.

Поняття «лідерство» стало широко застосовуватись в соціальній психології після відомих експериментів в «школі групової динаміки» під керівництвом К.Левіна (30-ті pp. XX ст.), який вивчав «стиль лідерства» – систему прийомів впливу лідера на групу. Об’єктом вивчення в експериментах були десятирічні хлопчики, яких розподілили на кілька груп по різних клубах, на чолі яких стояли дорослі з авторитарним, демократичним і ліберальним стилями керівництва. Авторитарне керівництво відзначалось високою мірою влади керівника: він визначав усю стратегію діяльності групи, ніякі повноваження групі не делегувались. Демократичне керівництво здійснювалось за принципом поділу влади і участі підлеглих в управлінні, відповідальність не концентрувалась, а розподілялась. Ліберальне керівництво характеризувалось мінімальною участю керівника в груповій діяльності, група мала повну волю приймати власні рішення.

Дослідження показали прямий вплив стилів лідерства на «групову атмосферу» – соціально-психологічний клімат групи, робочу мотивацію дітей і виробництво їх праці. Авторитарне керівництво, як встановив К. Левін, веде до виконання більшого обсягу роботи, ніж демократичне, але для нього властиві низька мотивація, менша оригінальність, не така міцна товариськість у групі, відсутність групового мислення, більша агресивність, тривожність, більш залежна і покірна поведінка. Порівняно з демократичним керівництвом при ліберальному обсяг роботи зменшився, якість її знизилась, стало більше гри. Піддослідні перевагу віддавали демократичному стилю керівництва.

Виокремлені три стилі й досі широко використовуються в соціальній психології: авторитарний, демократичний та ліберальний. Деякі дослідники використовують інші назви для опису вказаних стилів: директивний (вольовий, жорсткий, одноосібний, адміністративний тощо); колегіальний (партнерський, колективістський тощо); анархічний (номінальний, вільний, потуральний, безвладний тощо).

Типологія лідерства К. Левіна у вітчизняній науці знайшла найбільшого поширення. Проте в сучасній соціальній психології набули визнання багато інших теорій стилів лідерства. Наприклад, існує теорія Дугласа Мак Грегора, яка виділяє стилі «X» і «У» залежно від сприйняття лідером людської сутності. Для стилю «X» характерно сприйняття підлеглих як маси людей, що взагалі не люблять працювати, прагнуть уникати роботи, не мають честолюбства, безвідповідальних, несамостійних, таких, що прагнуть до захищеності. Тому їх потрібно заставляти працювати, використовуючи примушування, погрозу покарання, жорсткий контроль. Керівники стилю «У» виходять з того, що праця – це природний процес, властивий людині. У відповідних умовах люди не тільки не уникають відповідальності, але й прагнуть до неї. Якщо люди приєднуються до цілей організації і поділяють їх як власні цілі, то в своїй діяльності вони будуть застосовувати самоуправління і самоконтроль. Приєднання в цьому випадку розцінюється як акт довіри і несе функцію винагороди. Здібності до творчості властиві багатьом людям, і задача керівника – використати ці здібності.

Відомою є теорія Ренсіса Лайкерта, яка виділяє чотири стилі управління: експериментаторсько-атворитарний, прихильно-авторитарний, консультативно-демократичний, партисіпативний (заснований на участі). Вчені Хьюстонського університету Блейк і Мутон розробили управлінську матрицю. На їх думку, стиль керівництва визначається місцем поля, обмеженого осями «турбота про виробництво» і «турбота про людей».

Існують також теорії стилів управління, які виділяються залежно від характеру взаємодії керівника з підлеглими в процесі прийняття рішення. Існують моделі, що пов’язують стиль керівництва зі ступенем зрілості групи, яка, в свою чергу, пов’язана зі ступенем втягнення членів групи в справи організації, ступенем відчуття причетності до цих справ.

Наявність чисельності теорій стилів керівництва і лідерства показує, що велику соціальну систему суспільства, яка є живим організмом, важко змоделювати, описати, а її поведінку точно спрогнозувати. Враховуючи унікальність системи і обставин принципово неможливо жорстко рекомендувати застосування того чи іншого стилю керівництва. В деяких умовах найбільш, здавалося б, одіозний стиль керівництва – авторитарний – може бути оптимальним. Говорити про перевагу одного стилю порівняно з іншим було б неправильно, бо стиль повинен бути адекватним особливостям організації як великої і складної системи, її стану і перспективам розвитку, її персоналу. Знайомство з теоріями, що визначають стиль керівництва і лідерства, здатне збагатити знання, підвищити професіоналізм керівника, забезпечити організацію спільної діяльності людей для найшвидшого і успішного досягнення спільної мети. Характеризуючи поняття «лідер», слід виокремити кілька моментів. По-перше, лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи. По-друге, він висувається на роль неофіційного керівника, а отже з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм і цінностей, яка не вичерпується системою офіційно визнаних значень. По-третє, лідер висувається на відповідну роль в умовах не тільки специфічної, а й завжди досить значущої для життєдіяльності групи ситуації.

Для того, щоб стати лідером групи, людина повинна мати певну сукупність особистісних соціально-психологічних якостей, зокрема, досить високий рівень ініціативності й активності, досвід і навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, бути поінформованою щодо справ групи, достатньо товариською і особисто привабливою, а також відзначатися високим рівнем престижу і авторитету в групі. Лідерство за своєю природою є результатом як об’єктивних (інтереси, мета, потреби і завдання групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (індивідуально-особистісні особливості індивіда) чинників.

У зв’язку з проблемою лідерства слід розглянути поняття «динаміка лідерства». Воно означає зміни, пов’язані як зі змістом (статусом і типами), так і з масштабами лідерства. Стосовно малих груп можна говорити про різну міру стійкості або динамічності лідерів, про природу та механізми зміни одного лідера іншим. Причиною зміни лідера найчастіше є його невідповідність вимогам, нормам, цілям і завданням групи. Це може статися внаслідок як надмірної авторитарності лідера, так і його нездатності справлятися з новими, складнішими завданнями групової діяльності. Попри різницю у функціональних ролях лідера і керівника, в психологічних характеристиках їх діяльності існує чимало спільних рис, що й дає підстави описувати цю діяльність як схожу.

Отже, лідерство відображає відносини домінування – підпорядкування, впливу – наслідування у системі міжособистісного спілкування. Лідер у психологічному плані – це завжди ведучий, за яким визнається центральна роль в організації діяльності та регуляції міжособистісних відносин у групі.

Здатність впливати на окремих індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей групи визначає психологічну сутність лідерства. Його авторитет і вплив мають неформальний характер, формуються стихійно і підтримуються неофіційними засобами групового контролю. Керівництво, на відміну від лідерства, є офіційно регламентованим соціально організованим процесом.

Спільним для лідерства і керівництва є можливість і здатність розвивати і застосовувати владу, тобто впливати на поведінку інших людей чи на ситуацію. Цей вплив здійснюється за допомогою різних засобів: авторитету, права примусу, традицій, економічних чи ідеологічних механізмів.

Залежно від засобів впливу виокремлюють такі різновиди влади: законну (традиційну); еталонну (базується на прикладі); експертну, яка ґрунтується на знаннях та компетентності; засновану на насильстві чи винагородах тощо.

У психологічному плані міра влади визначається не формальними повноваженнями особи, а залежністю від інших осіб. Чим більша ця залежність, тим більшою є влада цієї особи. Інакше кажучи, рівень впливу особи А, яка втілює владу, на особу В є рівнем залежності особи В від особи А.

Соціально-психологічний зміст як лідерства, так і керівництва полягає у тому, що вплив і влада спонукають підлеглих до певної поведінки відповідно до вимог групи і уявлень керівника чи лідера. Окрім поняття «лідерство» в психології використовується інше поняття, що уточнює уявлення про лідерство – стиль лідерства.

Авторитарний стиль лідерства відрізняється яскраво вираженою владністю лідера, директивністю дій, єдиноначальністю в ухваленні рішень, систематичним контролем за діями інших. Такий лідер обмежує функції членів групи виконавськими: для нього ідеальний підлеглий – дисциплінований виконавець.

Для демократичного стилю лідерства характерним є те, що лідер постійно цікавиться думкою залежних від нього людей, радиться з ними, залучає їх до ухвалення рішень, співпраці в управлінні. Лідер цього типу надає велику увагу не тільки діловим, але й особистим взаємостосункам в групі.

Ліберальний стиль лідерства – це така форма поведінки лідера, при якій він фактично ухиляється від своїх обов’язків по керівництву групою і поводиться так, ніби він не лідер, а рядовий член групи. Всі питання життєдіяльності групи розв’язує колектив, це приймається як закон і є обов’язковим не тільки для рядових членів групи, але і для самого лідера.

Узагальнюючи дослідження стилів керівництва, Г.М. Андреєва виокремлює змістовний і формальний боки, а стилі описує таким чином (таблиця 6).

Таблиця 6

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]