Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Upravlinnya.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.92 Mб
Скачать

1.4. Особливості державного управління

Вагоме місце в управлінській діяльності посідає державне управління. Державне управління – це спільні зусилля організованої групи людей у сфері державної діяльності, що охоплює три гілки влади (зако­нодавчу, виконавчу та судову) і їхні взаємозв’язки, відіграє важливу роль у формуванні державної політики і, як наслідок, є частиною політичного процесу та суттєво відрізняється від управління у сфері бізнесу. Останнє зауваження стосується наявності тісних зв’язків із багаточисельними гру­пами та індивідами, що надають послуги всьому суспільству.

До інших особливостей державного управління відносяться: особ­лива поведінка державних службовців; наявність усталених правил щодо організації адміністративної діяльності; особливе економічне та адміністративне середовище (зв’язок адміністративної підсистеми із політичною, частиною якої вона є, та із суспільством у цілому). Та­ким чином постає поняття державної служби.

У загальному розумінні державна служба – це професійна діяль­ність, якою займається певна сукупність людей, що знаходиться на службі у держави, місцевих органах влади та їх адміністративних ус­танов. Державна служба складається із співробітників, державних, юридичних осіб, котрих наділено статусом функціонерів і котрі здій­снюють державне управління [51,c.111]. Означене розуміння поняття "державна служба" визначає сутність терміну "державний службовець".

Певні уявлення щодо вимог до державного службовця можна скласти із аналізу принципів та функцій державного управління [16,c.8-9]:

  1. Планування (визначення цілей, завдань, методів і засобів їх досягнення) – це оцінка дійсного стану, вивчення оточуючого середовища, формулювання цілей, прогнозування можливих ситуацій та потреби щодо ресурсів, оцінка можливих дій, корекція планів в умовах, що змінюються, обмін інформацією у процесі планування.

  1. Організація (утворення державної структури) включає: операції щодо класифікації і визначення системи дій, забезпечення повноважень для їх реалізації, визначення обсягу роботи, визначення та розподіл посадових обов’язків, згрупування посад для управління, уточнення роботи, звітність, корекція та обмін інформацією.

  1. Комплектування персоналу – це визначення потреб у людсь­ких ресурсах, підбір кандидатів, відбір, підготовка і перепідготовка персоналу.

  2. Мотивація – це спрямування людей до цілей: пояснення цілей, визначення стандартів ефективності, підготовка підлеглих до досягнення цілей, заохочення адекватне досягненням та якості роботи, за­безпечення умов мотивації залежно від ситуації, корекція та обмін інформацією.

  1. Керівництво – безперервне прийняття рішень та їх реалізація у вигляді розпоряджень, наказів, інструкцій.

  1. Контроль – це визначення ступеня досяжності мети, причин відхилень та корекція.

  1. Звітність – забезпечення вищих інстанцій інформацією стосовно виконаної роботи, інформування керівника і підлеглих щодо стану справ за допомогою звітів, доповідей та перевірок.

Вимоги до державних службовців доповнюються уявленнями що­до управління людськими ресурсами. В основі цього підходу – відно­шення до людей як до конкурентоздатної сили, яка потребує керівни­цтва, мотивації, організації та розвитку, як і інші ресурси. До основних етапів управління людськими ресурсами відносяться: планування, набір та відбір кандидатів, призначення на посаду, орієнтація, підго­товка та перепідготовка, оцінка результатів діяльності, просування по службі (підвищення, пониження, звільнення) [51,c.129].

Додаткові вимоги розкриваються, якщо уточнити етап "орієнта­ція", на якому здійснюється "організаційна соціалізація" суб’єкта управлінської діяльності. На цьому етапі пояснюють: головні цілі організації, бажані засоби досягнення їх, основні обов’язки членів організації та їх ролі, форми поведінки, що характерні для організації, правила, які забезпечують своєрідність і цілісність організації.

Однак реалізація наведених вимог не є достатньою умовою ефек­тивної діяльності державного службовця, особливо з огляду на перс­пективу. "У майбутньому державному адміністратору необхідно бути і координатором, і каталізатором процесів, оскільки він "буде більше духовним лідером, посередником і координатором, ніж просто осо­бою, що видає накази" [51,c.122].

У зв’язку з цим необхідно визначити характерні для кваліфіко­ваного державного службовця риси та навички. Державний службо­вець повинен:

  1. Володіти добрими навичками ведення переговорів і здатністю переконувати людей.

  1. Вміти набувати і зберігати довіру громадськості, використову­вати засоби масової інформації.

  1. Вміти швидко вчитися та приймати рішення в умовах короткотермінового перебування на посаді.

  2. Мати гарні лідерські якості, вміти працювати з персоналом для досягнення високої продуктивності та якості роботи службовців.

  1. Мати бажання жити в умовах постійної невизначеності по мірі просування на вищі посади.

  1. Вміти набувати і зберігати підтримку політичного лідера, підби­рати необхідних людей, визначати пріоритети щодо програм діяльності.

  2. Вишукувати фінанси і керувати ними.

  3. Співробітничати із підлеглими та службовцями, які йому без­ посередньо не підпорядковані, спиратися на людей з-поза управлінських структур.

  4. Вміти оцінювати і розвивати свої програми, розумно керувати собою.

До цього необхідно додати сучасну загальну світову тенденцію інтелектуалізації праці взагалі. Стратегічним стає завдання формуван­ня особистості, що спрямовується на розвиток творчого мислення й ініціативи. В якості основних принципів трудової діяльності постає не­обхідність постійного оновлення знань та освоєння нових спеціально­стей. Успіх суспільного виробництва залежить не тільки від загально­освітнього і професійного рівня працівників, а й від загального рівня їхньої культури. Саме цей рівень безпосередньо впливає на розвиток емоційно-образного мислення, яке багато у чому визначає нестан­дартність рішень, рівень творчості у будь-якій діяльності [16,c.9].

Навіть стислий огляд сутності державного управління, його функ­цій, що склалися в країнах, де ця наука розвивається понад століття, дозволяє дійти висновку щодо специфічності даного виду діяльності, яка полягає, по-перше, у розмаїтті предметів дій суб’єктів управлін­ської діяльності (наприклад, географічні або юридичні ознаки – на­ціональне, державне, муніципальне, місцеве, міжнародне управління, індивіди або соціальні групи тощо), а, по-друге, у поліфункціональності, що стосується управління, мотивації, контролю тощо. Специ­фічність державного управління вимагає формування у державних уп­равлінців як певних психічних властивостей, без яких їх діяльність не буде ні результативною, ні ефективною, так і характерних вимог до їх кваліфікації.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]