Цілі, політика та практика освіти для сталого розвитку

	Існуюча парадигма		Майбутня парадигма
ЦІЛЬ	Освіта як підготовка до економічної діяльності		Освіта як основа для побудови сталого суспільства, економіки та навколишнього середовища
ПОЛІТИКА	Освіта як продукт (кваліфікація та ін.)		Освіта як процес побудови компетентності
ПРАКТИКА	Освіта як інструкція		Освіта як співучасть у процесі навчання

При цьому становлення освіти для сталого розвитку спирається на міжнародні угоди у галузі освіти, в першу чергу, на Дакарські рамки дій (1999) [5], Софійську декларацію про освіту для дорослих (2002) [5], Міжнародну програму роботи в галузі освіти, інформування громадськості і підготовки кадрів, КУР ООН (1996) [5] та інші документи, в яких наголошується на проблемі необхідності змін у базових основах сучасної освіти. Основні тенденції трансформації існуючої парадигми у плані змін цілей політики та практики у галузі освіти представлені у таблиці 2 ( за [9]).

Ця трансформація цілей, політики та практики потребує необхідних змін у багатьох змістовних та методичних принципах освіти (див. табл. 3 [9]), які повинні бути враховані при становленні освіти для сталого розвитку.

Таблиця 3

Зміни в навчальних планах, змісті та в процесі навчання

ВІД		ДО
Навчальний план як схема, яка не змінюється		Навчальний план як досвід, ситуаційне навчання
Зафіксоване знання		Знання, що змінюється протягом життя
Абстрактне знання		Реальне знання
Єдина модель навчання		Багатоваріантні моделі навчання
Пасивна освіта		Активна освіта
Відсутність концепції сталого розвитку		Навчання ідеям розвитку

Знаменним у цьому плані стала остання 4-а Міжнародна конференція з екологічної освіти, яка відбулася 24-28.11.2007р. в м. Ахмадабад (Індія), в декларації якої („Освіта для життя: життя за рахунок освіти”) підкреслюється, що „екологічна освіта є підґрунтям, ключовим елементом та провідною силою ОСР” [14].

У „Порядку денному на XXI століття” [2] в розділі, присвяченому освіті для сталого розвитку, наведені головні напрями формування ОСР. В їх числі:

• розробка навчальних програм для випускників шкіл та університетів, що допоможуть їм працевлаштуватися та отримувати стабільні доходи;

• заохочення всіх секторів суспільства, включаючи промисловість, університети, урядові, державні установи та неурядові громадські організації до підготовки фахівців у галузі раціонального використання ресурсів навколишнього середовища;

• забезпечення місцевих громад підготовленими технічними спеціалістами з числа місцевих мешканців для вирішення завдань, які стоять перед ними, та передусім проблем охорони навколишнього середовища;

• співпраця із засобами масової інформації, театральними групами, представниками розважальної та рекламної індустрії для заохочення до активної участі населення в обговоренні проблем навколишнього середовища;

• використання в системі освіти та підготовки фахівців досвіду розуміння проблем сталого розвитку корінними народами країни.

Таким чином, впровадження освіти для сталого розвитку тісно пов'язане з процесами, які відбуваються у системі освіти в цілому. Україна не стоїть осторонь цих процесів – достатньо пригадати такі програмні документи останнього десятиріччя, як:

- Закони України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та ін.;

- Національна Доктрина розвитку освіти у XXI столітті, Концепція гуманітарної освіти в Україні, Концепція позашкільної освіти та виховання;

- Концепція екологічної світи в Україні [12];

- Державна програма „Вчитель”.

Через історичні обставини (згадаємо хоча б аварію на Чорнобильській АЕС) Україна впродовж багатьох років (понад 20) приділяє значну увагу досягненню цілей, сформульованих у Стратегії ОСР, та має певні напрацювання та досягнення. Так, в Україні в рамках становлення екологічної освіти та виховання була сформульована мета розбудови освіти (в т.ч. ОСР) як виховання незалежно та критично мислячих, духовно розвинутих, соціально активних громадян, які в своїй соціальній, політичній та економічній діяльності керуються принципами екологічної етики і культури, які прагнуть оволодіти знаннями про довкілля, які виявляють турботу про його стан, які особисто або у співпраці сприяють вирішенню існуючих та попередженню нових економічних, екологічних та соціальних проблем.

При цьому, до принципів ОСР, яка будується в Україні, можна віднести:

• пріоритетність ОСР як системоутворюючого фактора системи освіти в цілому (тобто принцип „пронизування” всіх ланок та форм освіти);

• міждисциплінарний та комплексний підхід при визначенні цілей сталого розвитку у навчальних планах та програмах;

• безперервність ОСР;

• загальність та доступність ОСР;

• пріоритетна роль університетів у формулюванні та забезпеченні реалізації цілей Стратегії ОСР.

Розбудова змісту та методів ОСР в Україні повинна базуватися на:

• принципі сталості розвитку у всіх його проявах в економічній, соціальній та інших сферах діяльності (використання природних ресурсів без зниження біорізноманіття та підриву регенеративних здатностей природи як у локальному, так і в глобальному масштабах);

• принцип упередження, обережності (відсутність достовірних знань про наслідки дій стосовно навколишнього природного середовища повинна враховуватися на всіх рівнях планування та недопущення дій, які ведуть до деградації навколишнього середовища).

В Україні поширюється розуміння того, що розбудова ОСР повинна вести до становлення нового складу мислення, при якому всі соціально-економічні та соціально-екологічні процеси та явища повинні розглядатися з урахуванням принципів сталості та обережності. Оцінка дійсності під таким кутом зору повинна знаходити відображення у вчинках, соціальних стратегіях та проектах їх реалізації.