О.В. Бабич, а.И. Спивакова

Санитарно-епидемиологическая станция

Г. Одессы

Проблемы качественного питьевого водоснабжения в г. Одессе

В 2008 году по сравнению с предыдущим годом возрос уровень инфекционной заболеваемости. Особенно следует отметить значительный рост инфекционных заболеваний, которые передаются водным путем, в том числе заболеваемость вирусным гепатитом А – на 21%. С каждым годом в Одессе увеличивается заболеваемость гастроэнтеритами вирусной этиологии. В структуре кишечных инфекций они занимают до 70%. С начала 2008 уже зарегистрировано 2057 случаев гастроэнтерита. Анализируя санитарно-эпидемиологическую ситуацию в городе, среди основных причин заболеваемости на первый план необходимо ставить некачественную питьевую воду.

Одесса – один из крупных потребителей водных ресурсов в Украине. Хозяйственно-питьевое водоснабжение города представлено централизованной системой водоподачи от городского водопровода, питающегося из реки Днестр. Днестр, протяженностью 1350 км, протекает по территориям Украины и Молдовы, где имеются крупные промышленные предприятия, сбрасывающие сточные воды в реку. В последние годы отмечается несоответствие качества питьевой воды Днестра требованиям ГОСТ 2761-84 как к источнику хозяйственно-питьевого водоснабжения (по бактериологическим и химическим показателям) в связи со сбросами сточных вод выше водозабора. Возросла общая минерализация, общая жесткость, содержание хлоридов. Качество воды в районе водозабора по бактериологическим показателям превышает допустимые значения в десятки раз. Эти изменения особенно резко проявляются в зимний период, когда река покрывается льдом, что снижает ее способность к водоочищению, и в летний период – вследствие интенсивного испарения воды, маловодья.

Водоочистка и водоподготовка днестровской воды с целью дальнейшего ее использования для хозяйственно-питьевых нужд производится на водной станции «Днестр», построенной еще в 1873 году в пгт Беляевка, на расстоянии 33 км от Одессы. Среднесуточная подача питьевой воды на сегодняшний день составляет около 600 тыс. м³/сутки. Питьевая вода подается в Одессу (75%) и почти в 50 населенных пунктов области, в том числе в Южный, Белгород-Днестровский, Ильичевск, Беляевку, Овидиополь. Количество водопотребителей – более 1 млн человек. Основными потребителями воды являются: население – 69%, бюджетные предприятия – 15,9%, хозрасчетные предприятия – 15,1%.

На водной станции «Днестр» производят осветление, обесцвечивание и обеззараживание воды. Далее вода поступает по водоводам в Одессу. Распределительная сеть города протяженностью 1293 км на 71% состоит из чугунных труб, 26% - стальных, 3% - железобетонных. С 1997 года начали использовать пластмассовые трубы. Основное количество труб водопровода – со значительным сроком износа. В связи с этим аварийность на трубопроводах высока, что приводит к потерям воды, перерывам в нормальном водоснабжении потребителей, росту трудозатрат, связанных с ремонтно-восстановительными работами, а самое главное – способствует ухудшению эпидемической обстановки в городе. Санэпидслужба регулярно запрашивает службу горводопровода «Инфоксводоканал» об авариях на водопроводных сетях районов города. За первое полугодие 2008 года было зарегистрировано 758 аварий. Наибольшее количество повреждений зафиксировано на трубах малого диаметра (до 150 мм) – 439, это 58% от общего количества повреждений.

Длительная транспортировка воды по магистральным водоводам и неудовлетворительное техническое состояние распределительной сети создают благоприятные условия для развития и накопления микрофлоры, образования биологических обрастаний и отложений. Этому также способствует наличие в воде органических веществ и биогенных элементов, питательного субстрата для микрофлоры. В результате жизнедеятельности и отмирания микроорганизмов качество питьевой воды ухудшается: появляется запах, повышаются мутность и цветность, ухудшаются санитарно-биологические показатели. Подавить развитие микрофлоры в сети можно поддержанием в воде небольших, в пределах стандарта, количеств остаточного хлора. С этой целью в Одессе было построено 7 водонасосных станций (ВНС, где организовано дополнительное хлорирование воды): «Главная» (ул. Водопроводная, 15), «Южная» (ул. Гастелло, 92), «Западная» (ул. Агрономическая, 203), «Котовская» (п.Шевченко, ул. 37-я линия), «Столбовая» ( ул. Столбовая, 1), «Шкодогорка» (ул. Моторная, 9), «Жевахова гора» (ул. Лиманная).

Санэпидслужба города осуществляет постоянный санитарно-гигиенический надзор за качеством питьевой воды, подаваемой потребителю. Во всех районах города на распределительной сети водопровода имеются постоянные точки лабораторного контроля качества питьевой воды. Из отобранных на бактериологический анализ в первом полугодии 2008 года проб питьевой воды оказались нестандартными 0,1; при химическом исследовании нестандартными оказались 4% (по мутности и содержанию хлорорганических соединений). Также продолжается изучение вирусного загрязнения водопроводной воды. За первое полугодие 2008 года из исследованных проб с позитивным результатом оказалось 4,8% (энтеровирусы, калицивирусы, вирусный гепатит А).

Применяемый в настоящее время в Одессе метод обеззараживания воды обладает высокой эффективностью в отношении патогенных бактерий, однако хлорирование воды при дозе остаточного хлора 1,5 мг/дм³ не обеспечивает необходимую эпидемиологическую безопасность в отношении вирусов. Зачастую применяемый усиленный режим хлорирования резко ухудшает органолептические показатели воды. Использование хлора для обеззараживания питьевой воды приводит к образованию более 100 хлорорганических соединений, которые по отношению к человеку обладают высокой токсичностью, мутагенностью и канцерогенностью.

На современном этапе развития возникла острая необходимость в поиске новых, более прогрессивных, эффективных и экологически безвредных методов очистки и обеззараживания питьевой воды. Экономическое положение в стране не позволяет рассчитывать на выделение достаточного финансирования, необходимого для проведения ремонта, реконструкции и модернизации сооружений городского водопровода. В сложившейся ситуации в настоящее время очень интенсивно идет процесс широкого и повсеместного внедрения различных систем доочистки водопроводной воды. В Одессе работают 45 пунктов по доочистке и реализации населению очищенной питьевой воды, там воду очищают такими установками, как «УОФВ-100» (НТИЦ «Водообработка», Одесса), «Мидия-0,5» (Одесского государственного университета), на многих пунктах применяются системы очистки воды производства американских фирм «Аметек», «Эковатор», «Экософт». Все вышеназванные установки паспортизированы госсанэпидслужбой и имеют разрешение МЗ Украины на применение их для доочистки питьевой воды на территории Украины. За качеством доочищенной воды ведется ведомственный лабораторный контроль. Специалисты санэпидслужбы города не реже 1 раза в квартал осуществляют текущий санитарный надзор за приготовлением, транспортировкой и реализацией доочищенной питьевой воды с проведением лабораторных исследований показателей эпидемической безопасности, химической безвредности и органолептических свойств этой воды.

Удовлетворение потребности в экологически чистой питьевой воде отдельной группы населения является одним из подходов к решению сложной проблемы обеспечения потребителя эпидемически безопасной питьевой водой, соответствующей по санитарно-микробиологическим и химическим показателям нормативным требованиям. Необходимо детальное изучение новейших методов и технологий с учетом оценки качества воды водоисточника и очищенной воды на различных этапах ее обработки. Токсичность воды уменьшается с повышением глубины ее очистки от органических загрязнений, но может увеличиваться в процессе водоочистки при изменении состава ее загрязнений в результате образования побочных продуктов окисления.

Различные средства и методы очистки и дезинфекции питьевой воды имеют собственные пределы воздействия, поэтому должны использоваться, исходя из здравого смысла, позволяющего избежать их побочного действия на здоровье людей. Правильный выбор метода и средства, обеспечение условий эффективного, индивидуального их использования позволит получать высококачественную питьевую воду в промышленных масштабах. Наша задача – объединить свои усилия и воплотить в жизнь новейшие научные достижения с целью обеспечения здоровой жизнедеятельности будущих поколений.

О.М. Бельницька

Одеська державна наукова

бібліотека ім. М. Горького

НАУКОВА БІБЛІОТЕКА В СИСТЕМІ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Наука все частіше розглядає екологічну освіту як психолого– педагогічний процес, метою якого є формування у громадян теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства і природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористування.

У Концепції екологічної освіти України наголошується, що шлях до високої екологічної культури – через ефективну екологічну освіту. Державна політика в галузі екологічної освіти має грунтуватися на принципах розповсюдження екологічної освіти на всі верстви населення і виховання з урахуванням інтересів, стимулів як особитості, так і соціальних, територіальних груп і професійних категорій, на принципах комплексності екологічної освіти і виховання, безперервності процесу екологічного навчання в системі освіти, зокрема підвищення кваліфікації та перепідготовки.

Виходячи з цього, зміст екологічної освіти та виховання має дві складові –

формальну і неформальну. До першої відноситься загальна система освіти, яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, традиційно-теоретична вища та післядипломна освіта. Друга складова системи екологічної освіти та виховання має просвітницький характер, її мета – формування екологічної свідомості і підвищення культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні та просвітницькі об`єднання, партії тощо.

Наукова бібліотечна установа сьогодні – найдемократичніша основа культури. ЇЇ роль і значення як носія екологічної інформації, завдяки наявним у ній ресурсам та високому рівню підготовки бібліотечного персоналу, посідає провідне місце у важливому процесі екологічного просвітництва. Бібліотечні фахівці поширюють та пропагують екологічні знання серед усіх верств населення і тим самим активно працюють у напрямі екологічної освіти.

У вересні 2004 р. у Брянську Виконавчий комітет країн СНД у рамках програми ЮНЕСКО “Інформація для всіх” провів міжнародний форум “Екологічна культура та інформація в інтересах сталого розвитку”, присвячений проблемам доступу до екологічної інформації і формування екологічної культури населення. В роботі форуму взяли участь провідні бібліотечні установи України, Азербайджану, Білорусії, Росії, Таджикистану, Узбекистану.Під час форуму активно обговорювалися правові питання і соціальні аспекти формування системи доступу до екологічної інформації, можливості поширення екологічних знань і культури серед різних верств населення, використання інформаційно-комунікаційних технологій. Були представлені нові підходи в міжнародній, регіональній і національній інформаційній політиці. За думкою учасників форуму, створення системи екологічного навчання і освіти впродовж усього життя з використанням сучасних технологій має стати часткою загальноосвітніх програм як для фахівців, так і для всього населення. Рішення форму допомогли бібліотечним установам України визначити своє місце і роль у системі екологічної освіти читачів через організацію різних заходів: проведення бесід, оглядів літератури, організація документальних виставок, “круглих столів”, дискусійних клубів, конкурсів, вікторин.

Особлива увага приділяється закріпленим в Оргуській конвенції положенням про широкий доступ до екологічної інформації та участі громадськості в процесах прийняття природоохоронних рішень (Оргус, Данія, 1998).

Задовольняючи різноманітні інформаційні запити фахівців-екологів, студентства, широкої громадськості, наукові бібліотеки створюють довідково-інформаційні повнотекстові бази даних, які включають законодавчі документи України, рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, відомості про організації, що займаються питаннями екології та охорони довкілля, документи, що подають інформацію про стан атмосфери, земельних та водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, про ступінь забруднення окремих природних об’єктів тощо. Такі бази даних містять аналітичні довідки, дайджести, електронні версії книжок, схеми, карти, фотографічні дані. Аналогічна база даних з питань екології створена і в Одеській державній науковій бібліотеці ім. М. Горького. Особливе місце в ній посідають наукові матеріали, присвячені екологічним проблемам Південного регіону, зокрема Чорного та Азовського морів ( 893 док.).

З метою оперативного та ефективного обслуговування користувачів працівники ОДНБ активно використовують ресурси світової мережі Internet, здійснюють відбір сайтів з питань екології та охорони навколишнього середовища, систематизують їх, ведуть пошук необхідної користувачам інформації. Для працівників природоохоронних служб, наукових співробітників вищих навчальних закладів, фахівців, громадських організацій і товариств готуються інформаційні дайджести на теми, що їх цікавлять.

Створені інформаційно-документальні ресурси сприяють оперативному задоволенню запитів в он-лайновому режимі за допомогою віртуальних довідників, які містяться на сайті бібліотеки. Користувачі мають можливість отримувати вичерпну інформацію про наявність необхідних документів та електронних копій сторінок з потрібних матеріалів.

Останнім часом ОДНБ ім. М. Горького все частіше виступає як провайдер інформаційних ресурсів з питань екології. Постійно вивчаються інформаційні потреби користувачів за екологічними темами; створюються інформаційні ресурси з питань екології та суміжних наук; обслуговування користувачів організується на основі сучасних інформаційних технологій; координується робота з державними громадськими організаціями, що працюють у сфері екології.

Організований в бібліотеці інформаційно-аналітичний центр “Екологічне відродження Чорноморського узбережжя України”, завдяки тісній співпраці з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, ефективно забезпечує інформаційну підтримку у вирішенні місцевих екологічних проблем, здійснює інформаційне забезпечення системи безперервної екологічної освіти населення, популяризацію екологічних знань, сприяє становленню екологічної культури особистості та суспільства. Підготовлений і виданий працівниками центру “Довідник державних та громадських екологічних організацій області та Одеси” і бібліографічний покажчик “Екологічні проблеми Причорномор’я” високо оцінені фахівцями –екологами і науковцями регіону.

З 2001 року в ОДНБ ім. М. Горького плідно працює Університет екологічних знань. Він проводить широку просвітницьку діяльність серед населення Південного регіону, залучає його до активних дій щодо збереження довкілля. Головна мета Університету – формування екологічної свідомості та екологічної культури населення. Саме через Університет екологічних знань широка громадськість дістає можливість реалізувати своє право на одержання достовірної екологічної інформації. Це своєрідна трибуна для обміну екологічною інформацією серед науковців і фахівців про досягнення і перспективи розвитку науки з питань екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів та раціонального природокористування. Важливим аспектом діяльності Університету є плідна робота його вченої ради, до складу якої увійшли провідні вчені, представники громадських організацій і владних структур (2 академіки НАН України, 9 докторів і кандидатів наук, керівники державних управлінь міста і області з питань екологічної безпеки та природокористування). Слухачі і учасники засідань – викладачі вузів, аспіранти, студенти, фахівці, представники громадськості. За 7 років діяльності Університету організовано і проведено понад 60 засідань ( лекції, наукові повідомлення, “круглі столі”, науково-практичні конференції, художні вернісажі). Усі заходи широко висвітлювались у засобах масової інформації.

Видано 2 наукових збірники наукових праць Університету - “Екологія і суспільство”, буклет до 5- річчя діяльності Університету, буклет вернісажу картин з екологічної тематики.

Набутий бібліотекою досвід організації та поширення екологічної інформації показав, що основними етапами формування екологічної культури населення є:

- розробка державних програм підвищення екологічної культури;

-прийняття урядом рішень про державну систему екологічного просвітництва;

-формування екологічної культури населення через організацію бібліотечно - інформаційних заходів;

-видання наукової, науково-популярної літератури екологічної тематики;

- участь бібліотек у проведенні спільних з громадськими організаціями акцій для залучення населення до практичного вирішення екологічних завдань;

- формування на базі бібліотечних установ науково-просвітницьких центрів з екологічної культури, центрів екологічного інформування.

Неформальна екологічна освіта – це, насамперед, масова освіта та виховання всіх верств населення. Сьогодні в Україні немає жодного регіону з задовільною екологічною ситуацією. Тому формування екологічної культури населення стало пріоритетним напрямом у діяльності наукових бібліотек. Вони дедалі більше виконують функції інформаційних центрів з питань екології, проводять широку просвітницьку діяльність серед населення, залучають його до активних дій для збереження та поліпшення довкілля.

Високий професіоналізм, інтелект, творчість дозволяють працівникам наукових бібліотек шукати і знаходити нові форми і методи розповсюдження екологічних знань серед громадськості, і вони впевнено посідають провідне місце в системі безперервної екологічної освіти населення України.

Ю .Д. Верба

Международая рабочая группа

«Морские берега» Российской

академии наук

Сравнительная оценка современной украинской и мировой практик берегоукрепления в зоне рекреации Одесской области

Общеизвестно, что одним из основных требований к рекреационной зоне высокого уровня является наличие песчаного пляжа. «Бархатные» песчаные пляжи – главное богатство морского побережья Одесской области, обеспечивающее оздоровление людей и прибыль Украине. К сожалению, 90% берегов нашей области, как и всего мира в целом, разрушаются морем, поэтому их освоение требует дорогостоящих работ.

Многовековая мировая практика берегозащиты, и особенно отечественная последних шести десятилетий, дают массу примеров, когда в результате длительной и очень дорогой борьбы против размыва берег приобретал временную стабилизацию, но безвозвратно терял живописный природный ландшафт, превращаясь в безликое нагромождение железобетонных конструкций. Рекреационное значение и привлекательность таких территорий резко уменьшались, а порой даже приближались к нулю. На некоторых массово посещаемых участках морского берега, в защиту которых вложены миллионы, приближение к воде стало просто опасным для жизни. Так, например, уникальное для северо-западной части Черного моря природное образование с живописным ландшафтом мыс Большой Фонтан защищен вот таким способом (фото 1):

Фото 1.

Уместно заметить, что мыс Большой Фонтан, благодаря особенно высокой прочности известняка в зоне волнового воздействия, вообще не нуждался в берегозащите, тем более таким недоступным для городской среды способом. По данным крупномасштабных государственных съемок, за 56 лет, предшествовавших разработке проекта, береговая линия здесь отступала со средней скоростью всего 6 см в год. Второй пример неоправданных затрат, приводящих к потере качества берега как места отдыха, - это город Евпатория. Здесь существовавший некогда великолепный песчано-гравийный пляж вывезли на строительные нужды, что вызвало разрушение берега и городских строений. Вместо того чтобы вернуть песок на берег (рядом порт, занимающийся добычей и продажей песка), берег покрыли огромными бетонными ступенями (фото 2).

Фото 2.

В развитых странах многие десятилетия назад осознали подобные ошибки. Там давно разработали и внедрили в практику новую философию берегозащиты, изобрели новые и модернизировали старые способы инженерных решений, подсмотренных у самой природы. Ниже мы остановимся на двух самых распространенных в мире способах решения проблем защиты берегов от размыва. Каждый их них весьма универсален и хорошо подходит для условий Украины.

Одно из главных требований к современному проекту звучит так: берег должен выглядеть таким, каким его хотели видеть люди, а природная среда с приходом застройщика должна не обедниться, а обогатиться. В идеальном проекте берегозащитные мероприятия и сооружения не должны существенно нарушать красоту сформировавшегося на протяжении веков и тысячелетий природного ландшафта берега. Уже десятилетия в передовых странах железобетонные конструкции для обуздания штормовых волн применяются почти исключительно в промышленных зонах, портах, при ограждении судоходных каналов и т. п. Для целей берегозащиты во всем цивилизованном мире применяется природный необработанный камень различной крупности и несортированная горная масса. Такой материал значительно лучше, чем бетон воспринимается морем и человеком, отдыхающим на берегу, да и стоит дешевле. При этом, значительно проще и дешевле не только новое строительство, но и ремонтно-эксплуатационные работы, поскольку камень чаще всего применяют в виде упрощенной наброски. Дополнительно получается значительный положительный эффект от улучшения условий обитания морских организмов, получающих таким путем большие площади прекрасного субстрата и убежищ.

На фото 3 – берегозащита (вернее то, что от нее осталось) курортного поселка Песчаное, севернее Севастополя. На этом участке по проекту головной проектной организации скользкими бетонными плитами заменили песчано – гравийный пляж. Море дало этому творению свою молчаливую оценку.

до….

после

Фото 3.

Раньше на этот берег, засаженный соснами, приезжали оздоровиться тысячи людей, а теперь он огорожен табличками «Купаться запрещено - опасно для жизни». Да что какой - то там курортный поселок! Вот как преобразили уникальной красоты берег Гурзуфа, защитив дачу Управления делами Президента.

Фото 4.

Основные причины подобных неудач состоят в следующем:

а) недостаточное знание или игнорирование проектировщиками важнейших природных процессов в зоне строительства и истории развития берега;

б) технократический подход к задаче, допускающий замену живописного природного ландшафта на безликое нагромождение железобетонных конструкций;

г) игнорирование богатого мирового опыта и передовых технологий;

в) бездеятельность контролирующих органов, при которой проектная организация, не выпустившая за 30 лет ни одного успешного проекта, может безнаказанно проектировать все хуже и хуже, заботясь только о том, чтобы проект получился подороже.

Вот как выглядит каменно – набросная берегозащита, например, во Франции (фото 5,6). С помощью так называемого прерывистого надводного волнолома, добавления в береговую зону песка ширина пляжа и протяженность береговой линии увеличены вдвое. Удержание песка от безвозвратного размыва происходит за счет создания волновой тени отрезками волнолома. Такая берегозащита не уродует берег и создает комфортные условия и для тех, кто нежится на песке, и для тех, кто хочет позагорать или половить рыбу на камнях.

Фото 5.

Фото 6.

Данный метод позволяет сооздавать песчаные пляжи даже на мысах (фото 7, Италия).

Фото 7.

Сегодня основной задачей берегозащиты, помимо остановки разрушения берега, является создание песчаных пляжей там, где их нет, а также увеличение площади и протяженности береговой линии пляжей там, где они слишком узкие.

Не менее распространенными каменно-набросными берегозащитными сооружениями являются буны (фото 8 –10, США).

Фото 8.

Фото 9.

Фото 10.

Эти сооружения также позволяют удерживать песок, создавая пляжи протяженностью не менее 100 м охваченного ими фронта берега. Во всех приведенных примерах и во всех, известных нам сотнях осуществленных зарубежных проектов современной берегозащиты, главным элементом и главной целью является создание или увеличение пляжей. На этом фоне сегодняшняя практика отечественной берегозащиты, особенно в Одесской области, выглядит как средневековая дикость. В 1950-1980-х годах наша берегозащита отличалась от зарубежной чрезмерной перегруженностью железобетоном и даже строительством сооружений, которые заведомо были бесполезны или вредны, но пляжи она расширяла и удлиняла. Сегодня главным является не увеличение, а резкое – в 4 раза – сокращение протяженности существующих «диких» пляжей, которые, затрачивая большие средства, заменяют на самые нежелательные в зоне купания щелевые железобетонные плиты и гранитные наброски (фото 11,12). Ни о каком бережном отношении к ландшафтам вообще говорить не приходится.

Фото 11.Пос. Совиньон, Одесская обл. , 2006 г.

Фото 12. К югу от г. Ильичевска 2008 г.

Такими объектами, спроектированными «под копирку», уже испорчено несколько километров лучшего морского берега Одесской области, в том числе любимые места «дикого» отдыха: мыс Северный Одесский и Лески. Полным ходом идут строительные и проектные работы в пгт Черноморское, в районе Дачи Ковалевского, сел Фонтанка, Санжейка, Николаевка и др.

В современной кадастровой и коммерческой оценке зон отдыха важными доказательствами считаются эмоционально-эстетическое воприятие берега, коэффициент растительности зоны пляжа, его площадь, длина береговой линии, кривизна, периметр, доступность и категория пляжа. По всем этим показателям наши берега теряют свой рекреационный потенциал в результате строительства берегозащиты. Цель данных проектов очевидна - получить побольше площади для продажи и сдачи в аренду, но как непрофессионально она достигается!

Нам за почти 30-летнюю практику экспертизы проектов противооползневых и берегозащитных мероприятий еще не доводилось видеть проекты настолько низкого качества. Сегодня по уровню берегозащитной практики в зонах рекреации Украина находится на последнем месте среди стран Черноморского бассейна и одном из последних мест в мире.