3. Дотримання встановлених правил зберігання машин

Для зберігання машин протягом тривалого часу потрібні спеціальні приміщення та майданчики з твердим покриттям, різні підставки, відновлення порушених лако­фарбових покриттів, закриті приміщення для зберігання електрообладнання, гуми, приладів тощо.

При тривалому зберіганні змінюються розміри та якість поверхонь деталей внаслідок корозії, а також відбуваються структурні зміни та виникають залишкові деформації в конструкційних елементах від власної ваги машини, що призводить до втрати роботоздатності в цілому. Важливо у період зберігання захистити деталі машин від корозії. В першу чергу це стосується конструкційних елементів машин, що контактують з ґрунтом (опорні котки, ходові колеса). Деталі, що виготовлені із нелегованих сталей зазнають більш інтенсивного впливу корозії, ніж леговані. Наприклад, рами, захисні кожухи, вісі руйнуються корозією на глибину 20-40мкм за рік, а деталі робочих органів і опорних частин, що контактують з грунтом, - до 120-140мкм.

Найбільш небезпечна корозія для деталей, що функціонують при циклічних та ударних навантаженнях (пружини, вісі, вали). Призначений ресурс зазначених деталей скорочується на 40-60%. При аналізі зламів встановлено, що початком руйнувань для багатьох з них стали тріщини від дії корозії.

4. Резервування

У сучасних машинах окремі деталі, вузли, агрегати не можуть мати однакового ступеня надійності Для того, щоб забезпечити високу надійність машин, використовують резервування.

Резервування - це комплекс заходів, направлених на збереження роботоздатного стану машини.

Резервування буває двох видів: загальне і окреме. При загальному резервуванні резервується об'єкт в цілому. При окремому резервуванні резервуються окремі деталі чи вузли машини.

Резерв може включатись у роботу двома способами: постійним резервуванням і резервуванням заміщенням. При постійному резервуванні резервні елементи функціонують в машині одночасно з основними. При резервуванні заміщенням резервні елементи включаються у роботу лише після того, як вийшли з ладу основні елементи.

5. Основні принципи організації технічного обслуговування машин, що склались у зарубіжній практиці

Відповідальність за організацію технічного обслуговування техніки протягом усього періоду експлуатації та використання несе, як правило, фірма-виробник. Фірми охоче займаються організацією технічного обслуговування, так як за підрахунками економістів, кожний долар вкладений у виробництво запасних частин та організацію технічного обслуговування машин, може забезпечити прибуток удвічі більший, ніж від продажу самої машини. Ціни на запасні частини, як правило, у 1,5-2 рази вищі від цін на ті ж вузли та деталі, що використовуються при складанні нової машини. Якщо машина знята з виробництва, то рівень цін на запасні частини зростає ще більше.

На сучасному етапі розвитку машинобудування основним фактором конкурентоспроможності на зовнішньому ринку, як правило, є не ціна машини, а якість, новизна та масштаби технічного обслуговування.

Фірма-виробник забезпечує технічне обслуговування машин на протязі усього періоду експлуатації, тобто до повної амортизації.

Система технічного обслуговування фірми-виробника включає увесь комплекс послуг: постачання запасних частин, технічної документації, забезпечення ремонтних робіт, навчання спеціалістів, вивчення ефективності роботи машин, виявлення їх переваг та недоліків, проведення модернізації запасних деталей. У всіх випадках масштаби та види послуг визначаються покупцем. Однак при цьому діє принцип „оптимального об’єму послуг”, тобто забезпечення максимального прибутку.

Фірма-виробник організовує технічне обслуговування усієї машинобудівної продукції незалежно від масштабів її територіальної розрізненості, як в національних рамках, так і за кордоном.

Розгалужена мережа технічного обслуговування починає створюватися ще до того, як фірма розпочинає постачати на ринок певний тип машин.

Апарат системи технічного обслуговування являється безпосереднім учасником у створенні нових моделей машин. Пояснюється це тим, що фірми обов’язково притримуються при створенні нових машин вимог ремонтопридатності. При цьому враховуються затрати як на виготовлення нової машини, так і на її технічне обслуговування та ремонт. Вимога мінімізації простоювань машин на операціях технічного обслуговування та ремонтах являється основним фактором при рекламуванні нової техніки.

Служби технічного обслуговування фірм-виробників та їх периферійні служби постійно акумулюють великий потік інформації про якість та надійність машин, аналізують попити покупців на нові види техніки, що є основою для розробки нових видів машин.

Основою технічної політики фірм є постійне зниження об’ємів та строків виконання робіт по технічному обслуговуванню та ремонту машин шляхом підвищення довговічності основних вузлів, їх стандартизації та уніфікації. У більшості великих та середніх машинобудівних фірм апарат технічного обслуговування складається з двох ланок: відділу чи групи технічного обслуговування в центральному апараті фірми та периферійної ланки системи технічного обслуговування, на яку покладається виконання усіх основних операцій технічного сервісу (станції технічного обслуговування, ремонтні майстерні, склади запасних частин, служби технічної інформації, курси та школи по підготовці кадрів).

Нову техніку фірма-виробник постачає до дилера чи субдилера для продажу. Мережу ремонтних підприємств організовує фірма-виробник. Технічне обслуговування виконують дилери. Право на виробництво запасних частин належить фірмі-виробнику машин. Консервація та пакування запасних частин забезпечують можливість їх тривалого зберігання (не менше 5 років). Консервація машини у стані поставки забезпечує, як правило, збережність протягом 3-5 років.

Комплекти запасних частин постачаються генеральним агентам та дилерам ще до появи машин на ринку. Об’єм виробництва таких запасних частин складає 25-30% від вартості машин, а інколи 60%.

Залежно від строку служби запасні частини класифікуються на три категорії: з тривалим строком експлуатації, середнім та запчастини першої необхідності. Замовлення на запчастини приймаються, як правило, цілодобово. Склади запасних частин мають три ступені: центральні склади запасних частин, відділення центральних складів, склади запасних частин у дилерів. Усі ці склади утворюють єдину систему, що забезпечує просування запасних частин від виробника до покупця.