Логіка розкриття теми

Вивчення теми слід розпочинати з усвідомлення тих змін, яких зазнали всі національні господарства, всі економічні школи внаслідок Другої світової війни. Формування і розвиток військово-промислового комплексу істотно стимулювали розвиток технологій та економіки. Після відновлення національних господарств із середини 50-х років ХХ ст. починають проявлятися наслідки науково-технічної революції. Наука стає продуктивною силою, підприємства все більше уваги приділяють управлінню.

З’являються спроби практично поєднати ринкову систему з еле­ментами жорсткого державного регулювання: неокейнсіанство (у біль­шості країн), неолібералізм (у соціально-ринковому господарстві Німеч­чини), дирижизм (у Франції), соціально-демократична модель (у Швеції).

Тенденції світової економічної інтеграції все більше проявляються в інтеграції економічних шкіл. Так, у межах неокласичної традиції спостерігається тенденція до зближення кейнсіанської та неокласичної шкіл, тобто формується теорія неокласичного синтезу. Для розуміння основних принципів цієї теорії слід розглянути погляди П. Саму­ельсона.

Починаючи з 70-х років, неокласична теорія переживає відрод­ження класичних традицій, повертаючись до визначальної ролі еконо­мічного суб’єкта і ринкового механізму саморегулювання у вста­новленні загальної економічної рівноваги. У цей період виникають теорії раціональних очікувань (Т. Сарджент, Р. Лукас) та економіки пропозиції (А. Лаффер), які представляють сучасний консервативний напрямок неокласичної теорії. Вивчаючи погляди представників но­вих неокласичних теорій, необхідно виходити з того, що в них уза­гальнюються ідеї рівноваги, враховуються, формалізуються та мате­матизуються всі явища економічного життя, у тому числі й моти­вована поведінка економічного агента, і на цій підставі будується модель циклу. Крім того, необхідно звернути увагу на вдосконалення механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроеко­номічному рівнях.

Важливо також розглянути досвід застосування неокласичних моделей в економіці різних країн, визначити позитивні і негативні риси.

Важливе значення в економічній політиці багатьох країн посідають проблеми економічного зростання. Саме послідовники Кейнса – нео­кейнсіанці – після Другої світової війни розробляють теорії еконо­мічного зростання. Доцільно розглянути сутність моделі Р. Харрода–Є. Домара, визначити фактори, які сприяють зростанню національного виробництва.

У 60–70-х роках ХХ ст. виникає новий напрям в економічній теорії – посткейнсіанство. При вивченні основних поглядів посткейнсіанців варто розглянути особливості англійського посткейнсіанства (Дж. Ро­бінсон, Н. Калдор, П. Сраффа) і американського (П. Девідсон, Х. Мінскі).

У цілому важливо зрозуміти значення, яке справила кейнсіанська теорія на розвиток економічної теорії та економічної політики.

Після Другої світової війни відбулося відродження інституціона­лізму на дещо інших засадах. Необхідно визначити основні об’єкти досліджень представників неоінституціоналізму. Особливу увагу приді­лити індустріально-технологічному (соціальному) інституціоналізму, який представляє Дж. Гелбрейт; економічній теорії прав власності Р. Коуза та теорії суспільного вибору Дж. Б’юкенена.

Подальше опрацювання теми слід продовжити вивченням теорій трансформації капіталізму. Насамперед, важливо зрозуміти причини, що сприяли поширенню цих теорій у другій половині ХХ ст.

Однією з найперших теорій трансформації капіталізму є теорія «народного капіталізму» (США), яка складається з трьох частин: теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності» (А. Дракер); теорії «управлінської менеджерської революції» (А. Берлі); теорії «ре­волюції в доходах» (С. Кузнець).

У 60-х роках ХХ ст. сформувалась концепція «колективного капіта­лізму» Г. Мінза та А. Берлі.

До теорій трансформації капіталізму належить і концепція «соціаль­ного партнерства», з обґрунтуванням якої виступили французький економіст і соціолог Р. Арно та німецький професор Е. Гауглер. При вивченні їхніх поглядів необхідно встановити, що лежить в основі «соціального партнерства».

Особливий вплив на розвиток економічної теорії справила науково-технічна революція. Своєрідно відобразив цей вплив інституціоналізм, представники якого, використовуючи принцип технологічного детермі­нізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій транс­формації капіталізму. При вивченні цього питання слід приділити увагу теорії «стадій економічного росту» У. Ростоу, концепціям «індустріального суспільства» П. Дракера, Р. Арона, Дж. Гелбрейта і «технологічного суспільства» Ж. Еллюля, концепції «постіндустріаль­ного суспільства» Д. Белла, теорії «конвергенції» (Я. Тінберген).

Серед проблем сучасності однією з центральних є проблема майбутнього. В історії економічних учень цю проблему досліджують футурологи. Для розуміння суті футурології як науки необхідно розгля­нути концепції «електронної ери» З. Бжезинського і «суперіндуст­ріального суспільства» Д. Тоффлера. Сучасні концепції футурології пов’язані з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х років минулого століття, і який ще називають «реіндустріально-ресурсо­зберігаючим». Зверніть увагу на такі концепції, як «мікроелектрона», «кабельна», «інформаційна» революції.

У цілому необхідно виходити з того, що проблема майбутнього – складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’являються альтернативні ідеї сус­пільного розвитку (концепції «якості життя», «екорозвитку», «со­ціального розвитку»). Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.

У результаті вивчення теми стануть зрозумілими такі основні поняття: Ленд-ліз; план Маршалла; «економічне диво»; трансна­ціональні корпорації; «Спільний ринок»; неокейнсіанство; посткейн­сіанство; раціональні очікування; адаптивні очікування; економіка пропозиції; неокласичний синтез; неоінституціоналізм; теорія трас­накційних витрат; теорія суспільного вибору; теорія «народного капіталізму»; теорія «дифузії власності»; теорія «управлінської рево­люції»; теорія «революції в доходах»; концепція «колективного ка­піталізму»; концепція «соціального партнерства»; індустріальне сус­пільство; постіндустріальне суспільство; суперіндустріальне сус­пільство; теорія «конвергенції»; футурологія; концепція «техногенної ери».