1.3.1.5. Основні характеристики України як суверенної держави

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподіль­ною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи.

Суверенітет (верховенство – франц.) – особливість влади самостійно і незалежно здійснювати свої функції як всередині держави, так і за її межами.

Таблиця 2.1

Суверенітет

Держави	народу	нації
● верховенство влади всередині держави; ● незалежність влади у зовнішньополітичній діяльності	● повновладдя народу; ● народовладдя; ● здійснення державної влади через депутатів (представницька демократія) та безпосередньо (шляхом референдуму); ● незалежність особи; ● верховенство волі більшості при дотриманні прав меншості	● повновладдя нації; ● політична свобода нації; ● здатність політично самовизначатись (до відокремлення та створення самостійної держави)

Демократизм в Україні передбачає створення най­сприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та куль­турного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштаб­ної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадя­нина, створенні доступних систем освіти, охорони здо­ров’я і соціального захисту, належній підтримці мало­забезпечених верств населення тощо.

Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здій­снюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак проголошення цих положень Основним Зако­ном орієнтує діяльність держави і суспільства на вті­лення їх у життя.

1.3.1.6. Форма держави Україна

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право само­стійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм сувере­нітету та єдиним джерелом влади визнається лише на­род:

Носієм суверенітету (1) і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу (2) безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

1	2
Суверенітет (франц.- верховенство)- здібність самостійно і незалежно від будь-якої іншої влади здійснювати свої функції як всередині держави, такі за її межами. Суверенітет народу: Народовладдя; Повновладдя; Здійснення державної влади безпосередньо та через представницькі органи; Незалежність особи; Пріоритет волі більшості при недоторканості прав меншин.	Народовладдя Демократія
	Безпосередня (пряме волевиявлення народу)	Представницька (волевиявлення через представників народу)
	Основні ознаки демократії: виборність за змінність найважливіших державних органів та посадових осіб; підзвітність та підконтрольність їх перед виборцями; гласність; рівноправність; гарантованість прав та свобод громадян; принцип розподілу влади; взаємна відповідальність держави та громадян.

Рис. 2.1. Співвідношення понять “суверенітет” і “народовладдя”

Важливою гарантією повновладдя народу є консти­туційне закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад.

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на за­конодавчу, виконавчу, судову. Реалізація цього прин­ципу покликана запобігти концентрації всієї держав­ної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством. Треба зазначити, що необхідною умовою ефектив­ного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних утримань і противаг між органами, які нале­жать до різних гілок влади. Принцип розподілу влади на три гілки закріплений в Декларації про державний суверенітет України (16.07.1990) та в ст. 6 Конституції України (28.06.1996).