3.4. Цивільне законодавство

3.4.1. Поняття, принципи та джерела цивільного. Суб’єкти цивільного права

Цивільне законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільне законодавство по суті є формою вираження цивільного права.

Цивільне право – це самостійна галузь права, яка регулює немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Загальними принципами цивільного законодавства є:

а) неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя

людини;

б) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених законом;

в) свобода договору;

г) свобода підприємництва;

д) можливість судового захисту цивільних прав у разі їх порушення;

е) справедливість, добросовісність і розумність.

Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України. Так, у Конституції визначаються основні форми власності, передбачається рівність усіх суб’єктів права власності перед законом, надається кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, закріплюються за громадянами право на вибір роду трудової діяльності, право громадян на повагу до їх гідності, особисту недоторканість, свободу пересування, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та ін.

Цивільно-правові норми містяться в різних нормативно-правових актах, найважливішим з яких є Цивільний кодекс України. Новий Цивільний кодекс України було прийнято 16 січня 2003 р. і введено в дію з 1 січня 2004 р.

Цивільний кодекс України складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Внутрішня побудова Цивільного кодексу України відповідає структурі галузі цивільного права, тобто кодекс має загальну й основну частини.

Загальна частина Цивільного кодексу України визначає статус учасників цивільно-правових відносин, об’єкти цивільних прав, поняття правочину, представництва, терміни позовної давності, ін.

Особлива частина Цивільного кодексу встановлює особисті немайнові права фізичної особи, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, регулює зобов’язальні відносини, спадкування.

3.4.2. Цивільно-правові відносини

Одним з найбільш поширених видів відносин є цивільно-правові відносини - врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками.

Цивільно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, учасники яких є носіями цивільних прав і обов’язків.

Види цивільно-правових відносин:

1. майнові відносини – це відносини, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням певним майном;

2. особисті немайнові відносини – відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням особистих прав, невід’ємних від особи.

Особисті немайнові права поділяються на дві групи :

- права, що пов‘язані з майновими правами (права автора у галузі мистецтва, літератури, науки тощо, де особа має право на гонорар);

- права, що не пов‘язані з майновими правами (право на ім‘я, недоторканість особистого життя, на честь, гідність).

Як і всі правові відносини, цивільні правовідносини мають свій склад (структуру):

1. суб’єкти цивільних правовідносин. До них належать фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства), юридичні особи (організації, підприємства, установи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права;

2. об’єкт цивільних правовідносин. Це – матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникли правовідносини, а саме: речі, в тому числі, гроші та цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага;

3. зміст цивільних правовідносин. Він включає суб’єктивні права і відповідні їм юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

Проаналізуємо, наприклад, цивільно-правові відносини, що виникли внаслідок укладання угоди оренди житлового приміщення. Суб’єктами правовідносин є орендодавець і орендар, об’єктом – суспільні відносини, що складають, характеризують та реалізують право на користування, володіння приміщенням. Зміст цих правових відносин включає: право орендодавця вимагати від орендаря обумовленої орендної плати і обов’язок – надати житлове приміщення в придатному для користування стані; право орендаря користуватися цим приміщенням і обов’язок – вчасно сплачувати орендну плату.