1.3. Правовідносини

1.3.1. Правовідносини, їх елементи

Правовідносини – це особливий вид суспільних відносин, учасники яких реалізують належні їм на основі права і гарантовані державою суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Елементи правовідносин:

1) суб’єкти – ті, хто вступає в правовідносини (фізичні особи, юридичні особи, держави, одиниці держави, людські спільноти);

2) об’єкти – суспільні відносини, що складають, характеризують, реалізують права, з приводу яких суб’єкти вступають в правовідносини;

3)зміст – права та обов’язки суб’єктів.

Щоб склались правовідносини, необхідно:

Правовідносини = норми права + юридичні факти (дії та події)

Юридичні факти – це різноманітні життєві обставини, що мають юридично значущі наслідки, утворюють, змінюють та припиняють суб’єктивні права, юридичні обов’язки та юридичні наслідки.

У зв’язку з цим юридичні факти поділяють на правоутворюючі (наприклад, укладення трудового договору), правозмінюючі (наприклад, перевід на іншу роботу), правоприпинюючі (наприклад, припинення трудового договору).

Юридичні факти поділяються на дії (обставини, що залежать від волі людини) та події (обставини, що не залежать від волі людини).

1.3.2. Правосуб’єктність

Щоб бути суб’єктом правовідносин, необхідно бути носієм правосуб’єктності, тобто правоздатності та дієздатності.

Правоздатність – це здатність індивіда мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Правоздатність починається з моменту народження і закінчується смертю індивіда. Вона не залежить від віку, фізичного, психічного, розумового стану здоров’я особи.

Зміст правоздатності визначається законом і не може бути зміненим чи обмеженим волею окремих осіб. Обмеження правоздатності може бути здійснено тільки на основі рішення суду.

Дієздатність – це здатність індивіда своїми діями здійснювати права і обов’язки. Дієздатність залежить від віку, психічного, розумового стану здоров’я особи.

Види дієздатності будуть розглядатися в темі “Цивільне право”.

1.3. Конституційне право

Після знайомства з темою Ви зможете:

• визначитися з основними поняттями конституційного права;

• дістати уявлення про Конституцію України як головне джерело права держави;

• поширити свої знання про основі права, свободи та обов`язки громадян України;

• познайомитися з виборчою системою України, компетенцією представницьких, виконавчих та судових органів держави.

1.3.1. Загальна характеристика галузі конституційного права України

1.3.1.1. Поняття, предмет, метод конституційного права

Конституційне право – це провідна галузь права, яка закріплює повновладдя народу й складається з норм, що регулюють основи суспільного й державного устрою, основи взаємодії особи й держави, національно-державний та адміністративно-територіальний устрій, принципи діяльності державних органів.

Предметом галузі конституційного права України є коло суспільних відносин, які виникають у зв’язку з організацією та здійсненням публічної влади.

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Основні з них такі:

- метод установлення, тобто закріплення повноважень відповідних суб’єктів (наприклад, ст. 98 Конституції України: “Контроль за використанням коштів державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата”);

- метод зобов’язання (наприклад, ст. 68 Конституції України передбачає, що “кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України...”);

- метод дозволяння, тобто метод, який дає можливість суб’єкту діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд (наприклад, за ст. 87 Конституції України “Верховна Рада України... може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України...”);

- метод заборони, тобто метод, який забороняє відповідні дії (наприклад, ч.3 ст. 15 Конституції України: “Цензура заборонена”).