22. Політичні і громадські організації, їхня взаємодія зі структурами влади.

Згідно з законодавством, об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Усі вони незалежно від назви поділяються на два види: політичні партії і громадські організації. Органам публічної влади, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Водночас спрямування діяльності об’єднань громадян на найповнішу реалізацію прав людини об’єктивно обумовлює необхідність їхньої взаємодії з органами публічної влади. Взаємовідносини органів державної влади і місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян простежуються в багатьох сферах.

Об’єднання громадян беруть активну участь у виборчих процесах, оскільки відповідно до вітчизняного законодавства виступають суб’єктами права висунення кандидатів у народні депутати, у депутати місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, претендентів на кандидати в Президенти, а також беруть участь у формуванні відповідних виборчих комісій, направляючи свої пропозиції щодо їх складу місцевим радам. Таким чином, вони не тільки беруть участь у формуванні механізму органів публічної влади, але й здійснюють підготовку політичної еліти, перспективних лідерів, які просуваються на керівні посади державного апарату.

Ефективна робота представницьких органів влади, внутрішня структура яких пов’язана з функціонуванням фракцій, також значною мірою залежить від об’єднань громадян, у першу чергу – від політичних партій. Адже фракції в процесі голосування за проекти нормативних актів спираються на механізм партійної дисципліни і тим самим суттєво впливають на соціально-політичний зміст законодавства. Вплив на формування державної політики об’єднання громадян здійснюють як через своїх представників у державних оганах, так і шляхом проведення масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) з метою «політичного тиску» на владу. Об’єднання громадян беруть активну участь у процесі вироблення комунальної політики і діяльності органів місцевого самоврядування. Дедалі більшого поширення набуває практика створення при органах публічної влади допоміжних (консультативних, дорадчих та ін.) органів з числа представників певних об’єднань громадян. У свою чергу, органи державної влади й місцевого самоврядування справляють істотний вплив на об’єднання громадян. Перш за все, це виявляється в інституціоналізації об’єднань громадян, тобто в правовому регулюванні порядку їх утворення, функціонування та припинення діяльності.

23. Суть, зміст і складові системи державної влади.

У найширшому значенні влада - завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності - політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).Влада - завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого - підкорення їй. Інакше - це владовід-носини між суб'єктом і об'єктом.Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому - політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Система – це упорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які мають власну структуру і організацію. Вже це коротке визначення показує, що поняття системи передбачає такі поняття, як елемент і структура. Елемент – це неподільний в контексті конкретної системи і конкретного її розгляду та аналізу компонент системи. Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.

Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус.

Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівництво - влади, а будь-яка влада - легітимності'. Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада - виступає від імені всього суспільства (народу), має "публічну" основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада - концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада - юридичне уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада - поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада - відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада - юридичне (конституційне) обгрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. Наприклад, представницькі органи набувають легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом.

Поняття "держава" і "державна влада" - близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності.

Поняття "держава" є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади.

Державна влада - це самі владостосунки (керівництво /панування/ - підкорення).

Центральні органи державної влади — це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни.

Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України,

розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас

на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує щільний організаційно-правовий зв'язок.

Будучи побудованою за принципом розподілу влади, єдина система органів

державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст. 6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

Специфіка державної влади, отже, полягає в тому, що вона: по-перше, здійснюється спеціальним апаратом; по-друге, поширюєть­ся на всю територію держави; по-третє, наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу. З урахуванням цієї специфіки державну владу можна визначити як політичну владу, яка здійснюється спеціальним апаратом і наділена монопольним правом встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки та застосовувати примус для забезпечення їх виконання.

Структурними одиницями державного апарату є органи держави, або органи державної влади. Терміни «орган держави» і «орган дер­жавної влади» зазвичай використовуються як тотожні, хоча між ними можна знайти певні змістовні і формальні відмінності, відповідно до яких в одних випадках доцільніше вживати термін «орган держави», або «державний орган», а в інших — «орган державної влади».

Орган держави — це організований певним чином колектив громадян або громадянин, які здійснюють завдання та функції держави. Завдання та функції держави здійснюють усі без винят­ку органи держави, однак не всі вони можуть бути віднесені до однієї із трьох гілок державної влади — законодавчої, виконав­чої чи судової.

Органи держави класифікуються за різними підставами. За функціональним призначенням розрізняють органи законодавчої (загальнонаціональний парламент, законодавчі органи суб'єктів федерації та автономій), виконавчої (глава держави, уряд, місцеві державні адміністрації) і судової (суди) влади. Органи виконавчої влади є органами державного управління. За способом формування органи держави можуть бути виборними (парламент, президент) або призначуваними (уряд, місцеві державні адміністрації). За характером повноважень органи держави поділяються на органи загальної компетенції, які відають усіма або багатьма галузями державного управління (уряд, місцеві державні адміністрації), та органи спеціальної компетенції (міністерства, державні комітети, державні служби). За масштабом діяльності та обсягом компетенції органи держави поділяються на центральні і місцеві. Компетенція центральних органів поширюється на всю територію держави, місцевих — тільки на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У більшості країн органами держави є лише центральні органи, які діють у масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), відповідні органи суб'єктів федерації та автономій, їхні представники на місцях та суди. Представницькі органи влади на місцях та їх виконавчі органи розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. У соціалістичних країнах органами держави є всі представницькі установи та їх виконавчі органи — до сільської ради включно. За складом органи держави можуть бути колегіальними (наприклад, парламент) та одноособовими (наприклад, глава держави), а за по- рядком прийняття рішень — колегіальними і єдиноначальними. Органи держави класифікуються також залежно аїд : іідзвітнос- ті і відповідальності, правових підстав виникнення; тривалості функціонування, структури, джерел фінансування тощо.

У своїй сукупності органи державної влади утворюють систему, яка характеризується організаційною та функціо-нальною єдністю. Організаційна єдність системи органів держави полягаєу тому, що одні органи формуються іншими, відносини між ними грунтуються на принципах підпорядкованості, підзвітності та під-контрольності. Функціональна єдність системи органів держави полягає у спільності їхніх завдань і функцій, їх взаємодії у про­цесі функціонування. Система органів держави встановлюється конституцією, а органи держави, про які у тій чи тій формі йдеть­ся у конституції, є конституційними.

Система органів держави залежить від географічного, націо­нального, ідеологічного та інших чинників. У демократичних дер­жавах системотворчим принципом щодо органів держави є принцип поділу влади, згідно з яким функції законодавчої, виконавчої і су­дової влади здійснюються різними державними органами, за того, що єдиним джерелом влади визнається народ.

Система органів держави, що грунтується на принципах народного сувере­нітету і поділу влади, отримала назву централізовано-сегментної.

Система органів держави, що грунтується на принципі єдності влади, згідно з яким державна влада виходить з одного найвищо­го її органу, отримала назву моноцефальної (від гр. monos — один і cephale — голова).