21. Сучасна державна влада і принципи розділення влад

Одним из главных условий успешной организации деятельности государственного механизма в де-мократическом государстве является осуществление на практике принципа разделения властей. Реали-зация этого принципа обеспечивает оптимальное функционирование системы сдержек и противовесовмежду элементами государственного аппарата и таким образом способствует установлению верховенства права над государством.

Разделение властей создает необходимые условия, в которых реализуются другие демократические принципы, такие как: политическое равенство граждан перед законом, принцип выборности высших должностных лиц, представительство в органах власти всех слоев общества, наличие в обществе мно- жества центров власти, в том числе и оппозиции. Все это дает разным социальным группам равные возможности в конкурентной борьбе за власть.

Одновременно демократия сама является той средой, в которой возможно функционирование сис- темы разделения властей. Только при демократическом государственно-правовом режиме осуществле- ние эффективного контроля над властью может стать реальностью. Для этого нужна властная воля, ко- торая возникает из объективной потребности народной (демократической) власти в ограничении воз- можного произвола государственных органов.

Ограничение власти посредством внедрения основных положений теории разделения властей в го-сударственно-правовую практику стимулирует создание механизма правового контроля над государст-венной властью. Народ должен иметь рычаги влияния на государственную власть. Система взаимныхсдержек и противовесов между разными ветвями власти и механизм общественного контроля над государственным аппаратом не позволят политической власти и государственно-правовому режиму в целом переродиться в диктатуру.

Как это ни парадоксально, но в таком контроле заинтересованы не только негосударственные субъекты, но и само государство. Имея возможность влиять на организацию, устройство и осуществление государственной власти, общество приобретает качество субъекта властных отношений, что соответственно налагает на него определенную ответственность, и позволяет сочетать государственный и общественный механизмы преодоления социальных противоречий и других кризисных явлений. Такое сочетание придает значительную устойчивость и повышает эффективность всей системы государственного управления.

Конституция США 1787 г. оформила идею разделения властей, придала ей качество правового принципа. Декларация прав человека 1789 г. и Французская Конституция 1791 г. возвели права и свобо-ды человека до конституционно-правового уровня.

USA: Бюджетний процес є ключовим елементом системи «стримувань і противаг», адже у ньому проявляється найактивніша взаємодія законодавчої та виконавчої гілок влади в багатьох країнах. Особливий інтерес представляють повноваження різних гілок влади у сфері виконання бюджету.

В державній практиці США особливе значення має відмова виконавчої влади витрачати для певної мети суми, асигновані конгресом. Оскільки це явище є характерною рисою сильної президентської влади саме в США, в деяких наукових джерелах для цього поняття зустрічаємо кальку з англ – імпаундмент (impoundment of funds).

Появу інституту імнаундменту можна розглядати як розширення стримувальних повноважень президента в площини виконання бюджету. Так як конгрес контролює та обмежує виконавчу владу виданням законів та можливістю імпічменту голови виконавчої гілки, то й остання за логікою «стримувань і противаг» повинна мати аналогічні повноваження по відношенню до законодавчої влади. Верховний суд США, який рішенням «Кенделл проти Сполучених Штатів» 1938 року визнав право відрахування бюджетних коштів конституційним обов’язком президента піклуватися про чесне виконання законів. Повноваження в бюджетній сфері не закріплені Конституцією США за жодною гілкою влади. Процедура прийняття бюджету в США відбувається у два етапи, на кожному я яких президент має право вето. Таким чином, бюджетний процес у системі «стримувань і противаг» є ланцюжком із взаємоконтролю законодавчої та виконавчої гілок влади, в який може втручатися і судова гілка.

Інші країни:І парламентським, і змішаним формам правління однаково властиві такі складові системи стримувань і противаг:

· здійснення повноважень глави держави (президента) і глави уряду різними особами (в усіх країнах-членах ЄС та в Україні);

· різні строки повноважень ключових органів державної влади (Ірландія, Нідерланди, Франція, ФРН, Польща тощо);

· формування уряду відбувається як результат спільних дій парламенту і глави держави в межах здійснення їхніх установчих повноважень. В країнах-членах ЄС, залежно від форми правління, розрізняють два основних типи процедури формування уряду:

1. глава держави призначає главу уряду і за пропозицією останнього – інших членів уряду, у багатьох країнах наступним етапом формування уряду є представлення парламенту складу уряду і урядової програми з метою отримати вотум довіри (т. зв. процедура інвеститури [3]) – у такий спосіб відбувається формування уряду в Італії (необхідною є підтримка уряду обома палатами), Чехії, Словаччині, Польщі, Франції [4, с. 66];

2. парламент призначає главу уряду за пропозицією глави держави з одночасним голосуванням за програму діяльності уряду, після цього президент країни за пропозицією глави уряду призначає членів уряду (Угорщина, Естонія);

· політична відповідальність уряду (колективна та/або індивідуальна) перед парламентом (запити депутатів, право депутатів на інтерпеляцію, «години Уряду», «дні Уряду», резолюція довіри/недовіри парламенту);

· право глави держави розпустити парламент;

· двопалатна структура парламенту як у федеративних державах, так і у багатьох унітарних за типом державно-територіального устрою країнах;

· процедура імпічменту щодо президента (Італія, Польща, Франція, Португалія, Україна) та інших вищих посадових осіб (Франція, Польща);

· повноваження органів конституційної юрисдикції (конституційних судів) щодо контролю за дотриманням принципу поділу влади (Австрія, Болгарія, Іспанія, ФРН, Італія, Португалія, Польща)