23. Роль біоти в локальній диференціації птк.

Локальна (топологічна, внутрішньоландшафтна) диференціфція геосистем відрізняється від регіональної не лише територіальними масштабами свого прояву та відносно обмеженим радіусом дії диференційованих факторів, але перш за все відмінною сутністю (природою) останніх.

В основі локальної мозаїки лежать внутрішні географічні причини.

Локальна диференціація – наслідок функціонування та розвитку самих ландшафтів, процесів, внутрішньо притаманним різноманітним ландшафтам. Можна сказати, що це прояв активного початку,закладеного в кожному ландшафті. Різноманітності ландшафтів відповідає різноманітність факторів внутрішньо ландшафтної геграфічної диференціації і форм, в яких вона проявляється.

При одних і тих самих азональних умовах(в одному і тому ж ландшафті) відбувається перерозподіл сонячної радіації, вологи та мінеральних речовин за місцеположенням в наслідок чого кожне місцеположення буде характеризуватися специфічним мікрокліматом, тепловим, водним і сольовим режимами. Тим самим різні місцеположення повинні характеризуватися неоднаковим екологічним потенціалом (сукупність умов життєдіяльності організмів.) Завдяки їх вибірковій здатності до умов середовища заселення території відбувається в строгому співвідношенні з цими умовами. І кожному місцеположенню повинен відповідати один біоценоз. В кінцевому рахунку в результаті формується елементарний географічний комплекс – фація.

Локальна диференціація відбувається на фоні певних зонально-азональних, що ніби зумовлюють середовище для локальних процесів. В різних ландшафтах на різних місцевостях форм різні фації.

Локальні гідротермічні відмінності знаходять ясне відображення в рослинному покриві. На південних схилах всі фази розвитку рослин починаються раніше, ніж на північних, і весь річний цикл проходить у більш короткі строки. В пн. Тайзі на південних схилах крутизною 10гр. вегетація проходить на 5 днів швидше, ніж на рівних площах, а на аналогічних північних схилах – на 6-8днів повільніше. В пд. Районах колишньої СРСР контраст більш значний (відповідно 8-10, 10-15 днів). Це пояснюється сприятливими термічними умовами.

Найбільш локальні контрасти рослинного покриву пов’язані зі строкатістю умов зволоження.

Отже, рослинності в локальних умовах належить важлива системотвірна роль як найбільш активному початку, що здатен трансформувати зовнішні впливи і створити сласне, внутрішнє середовище, що за основними параметрами різко відрізняється від первинного аборигенного середовища.

Особлива середовищетвірна роль притаманна лісовій рослинності, здатній накопичувати більшу біомасу. І пронизує своїми органами шар(в грунті і атмосвері) потужність 30-40м.

25. Вертикальний (топічний) устрій ландшафту.

Верт. устрій л-ту формується формується в результаті закономірних відносин між випадковими комбінаціями грунтів, порід, рослинності. Предметом топічного л-ва є ландшафт, як складно взаємодією різноякісних субстанцій цілісність. При дослідженні верт. устрою л –ту вважається, що він є територіально однорідним, але у вертикальному аспекті складається з різних, пов’язаних між собою частин. Під складовими верт. устрою л-ту та його вертикальних структур мають на увазі його частини, специфічні за субстратними, фіз..-хім., характеристиками. Ці різні частини можуть займати спільний «висотний поверх» ( травяні рослини, наземні тварини), а деякі – пронизувати весь його верт. розріз (гази). Отже, складові вертикального усторю л-ту складно накладаються один на одного, проникають один в одного, переміщуються по вертикалі.

Сучасне л-во керується трьома основними вертикальними структурами л-ту: геокомпонентна, речовинно-фазова (геомасова), геогоризонтна.

Структура л-ту	Структуроформувальнийзвязок	Складові структури	Прояв л-ту, який розкриває структура
геокомпоненотна	Генетико-еволюційні	Геокомпоненти географ. оболонок	л-т, як природна цілісність
геомасова	Поведінка речовин у л-ті та їх перетворення	Геомаси, як тіла	л-т, як складна композиція речовин
геогоризонтна	Верт. потоки енергії, речовини та їхдифер.поверт	геогоризонти	л-т, як просторово-обємне утворення

26. Поняття про геокомпоненти. Геокомпоненти – матеріальні тіла прир. походження, що відрізняються між собою переважно станом речовини, наявністю та формою органічного життя, основними механізмами утворення, положенням щодо земної поверхні та основними функціями в ландшафті. Ряд Солнцева: геологічна будова, літологія, рельєф, атмосфера, рослинність, тваринне населення, поверх. Та ґрунтові води. За роллю у формуванні та динаміці: інертні, мобільні, активні. Інертні – мінерал. Субстрат та рельєф(осн. Ландшафту, яка надає йому фіксованого місцеположення і певну просторову уособленість), мобільні – повітряні та водні маси (обмінні та транзитні функції, внутр. зв’язки, зв’язок із середовищем), активні – живі організми (внутр..чинники саморегуляції, відновлення, стабілізації).

27.Поняття про геомасу. Геомаса – якісне своєрідне тіло вертикального розрізу ландшафту з певною масою, з певним функціональним призначенням, а також зі швидкістю змін у часі та просторі. Виділяють: літо-, педо-, морт-(відмерлі рештки біоти), фіто-, зоо-, аеро-, гідромаси. Геомаси бувають активні (переміщуються по вертикалі, змін. масу), пасивні (не переміщ., кіл-ть не змін., але беруть участь у процесах ландшафту), інертні (не вплив. На процеси, не переміщ.). Рівень геомас досить високий. Вони поділяються на елементи, залежно від агрегатного складу, функціонального призначення, хімічного складу, положення у вертикальній структурі ландшафту, щільності, метричних та інших особливостей.

28. Поняття про геогоризонти. Геогоризонти – паралельні земній поверхні шари, що відрізняються за складом геомас, їх співвідношенням та текстурно-структурними особливостями. Виділяють: аерофіто-, мортаеро-, педогідрогоризонти. Бувають: фонові (зустріч.в усіх ландшафтах певного регіону), інтергеогоризонти (пошир.в кількох суміжних ландшафтах), локальні (х-ні для певного комплексу). За роллю геогоризонтів у регуляції вертикальних речовинних потоків у ладшафтів вони поділяються на геогоризонти-бар’єри (практично непроникні для потоків геомас), геогоризонти-провідники (легкопроникні), геогоризонти ковзання (інтенсивна міграція речовини по поверхні). Геогоризонти мінливі.

29.Морфологічна структура – порядок взаєморозташування морфологічних частин на території даного ПТК. Горизонтальна будова ландшафту виражається в наявності системи просторово взаємопов’язаних та підлеглих ПТК. Ті з них, які входять до складу ландшафту, і обумовлюють його внутрішню неоднорідність, є морфологічними одиницями, а їх поєднання утворюють морфологічну структуру ландшафту. Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту розглянута в працях С.В. Калесника і особливо – М.О. Солнцева, з ім’ям якого пов’язаний розділ ландшафтознавства “морфологія ландшафту”. Основні морфологічні частини ландшафту – фації, урочища і місцевості, проміжні – складні урочища і підурочища.Фація – найменший за розмірами та найбільш однорідний у природному відношенні ПТК, на всьому протязі якого зберігається однакова літологія поверхневих порід, однаковий характер рельєфу та зволоження, один мікроклімат, один ґрунтовий різновид та один біоценоз. Підурочище є ПТК, який складається з групи фацій, тісно пов’язаних генетично і динамічно внаслідок їх загального положення на одному з елементів форми мезорельєфу однакової експозиції (М.О. Солнцев) Урочище – це сукупність генетично і динамічно пов’язаних фацій розташованих в межах однієї мезоформи рельєфу. Місцевість – найбільш велика проміжна морфологічна одиниця ландшафту, яка характеризується особливим варіантом поєднання основних урочищ даного ландшафту. Це ПТК більш високого рангу ніж урочище. Морфологічна структура ландшафтів не є чимось незмінним – вона змінюється і ускладнюється з розвитком ландшафтів, причому процес ускладнення постійний і спрямований від простих одиниць до більш складних. Чим різноманітніша внутрішня будова ландшафту, тим складніша і довша історія його формування. Вивчення морфологічної структури ландшафту дозволяє визначити просторове розміщення ПТК будь-якого рангу, а також вияснити їх взаємодію, ступінь подібності та відмінності, вплив на фізико-географічні процеси. Типи морфологічної структури: флювіальний, моренний, морський прибережний, еоловий, карстовий.

30. Фація як елементарна ландшафтна одиниця. Фація – елемент земної поверхні чи його частина в межах якого зберігається однаковий літологічний склад порід одного походження і віку, поширена одна відміна ґрунту, одна рослинна асоціація, зберігається один режим зволоження, один мікроклімат. Фації найчастіше виділ. за змінами у рельєфі. Найбільш динамічна і найменш стійка територіальна одиниця (змін. залежно від пори року, людської діяльності). Бувають: корінні (первинні), похідні (змінені).

31. Урочища і місцевості. Урочище – сукупність генетично і динамічно пов’язаних фацій розташованих в межах однієї мезоформи рельєфу. Бувають – прості і складні. Прості (урочища, в яких кожен мезоелемент рельєфу зайнятий однією фацією). Складні (… кількома фаціями). Урочища основні (визначають риси ландшафту, найбільш поширені 80-90%), фонові (домінантні, не більше 50%), субдомінантні (характерні і реліктові, до 30-40%); універсальні. Місцевість – найбільша морфологічна одиниця ландшафту, складена із групи взаємопов’язаних урочищ. Принципи утворення: зміни в літологічному складі і в геолог. основі л-ту, що познач. На кількох урочищах; відмінності у рельєфі, в результаті яких утворюються різні поєднання основних урочищ.