21.Орографічні чинники регіональної та локальної диференціації епігеосфери

ПТК в залежності від гіпсометричного полож. території, змінюється її тепловий баланс (величина сонячної радіації збільшується приблизно на 10% при піднятті на кожні 1000м) та режим зволоження. Вологомісткість повітря змін. з висотою. Випадання опадів у горах зобов’язане бар’єрному ефекту рельєфу. Поряд з абсолютною висотою важливим фактором ландшафтної диференціації гір є експозиція схилів, яка пов’язана із загальн. простяганням гірського підняття. Виділяють два типи експозиції: солярну (інсоляційну) і вітрову (циркуляційну). Перша означає орієнтування схилів по віднош. до сонячн. освітлення, друга – по віднош. до вітрових потоків. Від солярної експозиції залежить тепловий, а також водний режим схилів. Вітрова експозиція може суттєво загострювати контрасти у термічному режимі протилежних схилів, посилюючи ефект солярної експозиції. З іншого боку, вплив вітрової експозиції на клімат і л-ти схилів пов’язана з орієнтув. останніх по відношенню до джерел вологи, тобто до шляхів переносу вологих повітряних мас і траєкторій руху циклонів. Контрастний розподіл зональних типів висотної поясності і їх секторних варіантів в значній мірі підпорядкований загальному плану орографічної будови суходолу. Додатковими факторами різноманіття висотно-поясної диференціації є інші орографічні особливості гірських систем. У складних системах, які складаються із ряду паралельних хребтів, зовнішні хребти знаходяться у більш сприятливих умовах зволоження, ніж внутрішні.

22. Фізико-геогр. (фг) процеси як чинники локальної диференціації птк.

Прир.-територіальний комплекс (ПТК) – простор.-часова система геокомпонентів зі взаємообумовленим розміщенням та спільним розвитком.

Диференціація Геогр. Обол. (ГО) на ПТК різн. рангів визначається різними чинниками: розташуванням материків і океанів, кліматом, абсолют. висотою місц-ті. На локальному рівні помітний вплив на неї справляють ФГ-процеси: механ. і хім. вивітрювання, ерозійна і акумулят. діяльність текучих вод, карст, термокарст, дефляція, зсуви та ін.

Ці процеси формують скульптуру земної поверхні, тобто створюють різноманіття мезо- і мікроформ рельєфу і в кінцевому випадку – елементарних ділянок, які відрізняються за властивостями (відносна висота, експозиція, крутизна і т.п.). При однакових зон. та азон. умовах відбув. перерозподіл сонячн. радіації, вологи, мінер. речовин, і кожна ділянка буде характ. специф. мікрокліматом, тепловим, водним, сольовим режимами. Тим самим вони будуть характеризуватись різним еколог. потенціалом – сукуп-тю місцеіснувань для організмів. У відпов. до цих умов відбув. заселення їх певними біоценозами (БЦ). Кінцевим рез-том взаємодії БЦ з абіотичними компонентами певної території формується елементарний ФГ-комплекс – фація, що є найменш. одиницею л-ту. Крім фацій, розрізн. інші системи локального рівня, які представл. собою послідовні ступені інтеграції фацій – урочища і місцевості.

24. Проcторова будова ландшафтів – це характерне поєднання його складових частин (урочищ та фацій). ПБЛ поділяється на горизонтальну, вертикальну, часову.

Під вертикальною структурою ландшафтів називають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенного і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають вертикальну послідовність розташування. Вважається, що вертикальний устрій ландшафту є територіально однорідним. Виділяють такі основні вертикальні структури ландшафту: - геокомпонентний; - геомасовий; - геогоризонтний.

Солнцев прийшов до висновку, що всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а послідовність, в якій вони знаходяться – „рядом Солнцева”. Ця послідовність виглядає наступним чином: земна кора- повітря - води - рослинність - тваринний світ. Тобто згідно даного закону найсильнішим компонентом буде земна кора, найслабшим – тваринний світ. Деякі ландшафтознавці відкидають точку зору Солнцева і вважають всі взаємодіючі в ландшафті компоненти рівнозначними.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Г. Ісаченко відносить форми рельєфу, атмосферні опади, ярусність рослинного покриву, тощо.

Горизонтальна структура ПТК – це упорядковане розташування ПТК більш низького рангу в межах ПТК більш високого рангу. Дрібні ПТК які складають ландшафт називають морфологічними одиницями ландшафту. Часова структура ПТК – це добові, сезонні, вікові і багатовікові зміни стану ПТК (або функціонування, динаміка і розвиток).