- •1.Суспільно-політичний устрій Скіфської держави.
- •3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.
- •7. Державний лад Київської держави
- •12. Суд і судочинство у Київській державі.
- •15.Центральні органи влади і управління Галицько-Волинської держави.
- •16. Місцеві органи управління у Галицько-Волинській державі.
- •17. Судові органи і особливості правової системи Галицько-Волинської держави.
- •19. Захоплення Галичини Польщею у 1349 році та його наслідки
- •22. Утворення Речі Посполитої: причини і умови
- •1 Липня 1569р. – Люблінська унія Польщі та Литви
- •24. Центральні органи влади і управління Речі Посполитої та їх діяльність на українських
- •27. Характеристика цивільного права за Литовськими статутами.
- •31. Судові органи і процесуальне право за Литовськими статутами
- •36. Рішення Переяславської Ради 1654 року та її політико-правові наслідки.
- •39.Діяльність центральних органів Російської держави у Гетьманщині та їх антиукраїнський характер.
- •40. Організація і діяльність Малоросійських колегій в Україні.
- •41. Правління гетьманського уряду та його діяльність у Гетьманщині.
- •43.Місцеві органи влади і управління в Гетьманщині.
- •48. Кодифікація права Гетьманщини.
- •49. Причини ліквідації Запорізької Січі і створення Задунайської Січі.
- •51. Причини і наслідки складення Кодексу Гетьманщини 1743 року “Права, за якими судиться малоросійський народ”.
- •55. Характер та особливості судового процесу Гетьманщини
- •60. Галицький становий сейм 1775 р.: порядок формування, компетенція та діяльність.
- •63.Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини.
- •64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.
- •65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.
- •72. Місцеві судові установи за Статутами 1864 року.
- •73. Загальні судові установи за Статутами 1864 року.
- •75. Реорганізація прокуратури та заснування адвокатури за Статутами 1864 року.
- •76. Передумови відродження української державності після і світової війни
- •77. Проголошення Укранської Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради.
- •78. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність.
- •79. Державний лад і законодавство Гетьманату
- •79. Державний лад і законодавство Гетьманату
- •80. Українська держава за Директорії
- •81. Утворення урср та її юридичне оформлення.
- •82. Утворення Галицької срр та її державний апарат.
- •83.Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр.
- •84. Центральні і місцеві органи влади та управління зунр.
- •84. Центральні і місцеві органи влади та управління зунр.
- •85. Судові органи зунр
- •87. Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927 рр. Та її характеристика
- •87.Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927рр. Та їх характеристика.
- •88.Друга кодифікація законодавства урср 1958-1984рр.
- •89. Конституція унр: структура та основні положення
- •90. Утворення урср та прийняття її першої конституції 1919 року
- •91. Утворення срср і зміни в конституційному законодавстві України
- •91.Утворення срср і зміни в конституційному законодавстві України
- •92. Характеристика конституції урср 1929 року.
- •93.Перебудова держ. Апарату і демократиз. Виборчої сист. За Конституцією урср 1937р
- •94. Конституція урср 1978 року. Її зміни та доповнення
- •94. Конституція урср 1978 року. Її зміни та доповнення.
- •95. Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.).
- •96. Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940 рр.).
- •99. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України.
- •103 . Звільнення Північної Буковини і створення тимчасових органів влади і управління
- •108. Перебудова державного апарату урср на воєнний лад у період Другої світової війни.
- •111.Кримінальне право в роки Другої світової війни.
- •112. Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення.
- •113. Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини.
- •115.Звільнення Закарпаття від фашистських загарбників і створення органів народної влади
- •120. Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
- •121.Акт проголошення незалежності України. Його характеристика історичне значення.
- •122. Основні положення і значення конституції України від 1996р.
24. Центральні органи влади і управління Речі Посполитої та їх діяльність на українських
землях.
У Польському королівстві найвищими органами державної влади і управління були король, королівська рада і сейм.Королівська рада як постійно діючий орган влади сформувалася приблизно у середині XIV ст. До складу ради входили: королівський (коронний) канцлер та його заступник — підканцлер; коронний маршал, який керував королівським двором, здійснював нагляд і чинив суд над придворними, та його заступник — надвірний маршал; коронний підскарбій — охоронець королівської скарбниці та його заступник — надвірний підскарбій. Крім них, до складу королівської ради входили воєводи, каштеляни, католицькі єпископи.Починаючи з XIV ст., більш або менш регулярними стають наради глави держави з представниками пануючих верств — панами і шляхтою. На цій основі у XV ст. сформувався загальний (вальний) сейм, до складу якого входили члени великої ради і депутати від шляхти. Це обумовило в подальшому поділ вального сейму на дві палати: сенат, який виріс з королівської ради, і посольську ізбу, до складу якої входили представники земської шляхти. Вальний сейм Польського королівства збирався щорічно. Він вирішував питання про податки, а також приймав законодавчі акти. Вальний сейм міг засідати і при відсутності короля. З часом головною функцією вального сейму стає обрання глави Польського королівства.
Король визнавав вільну "елекцію", тобто вільні вибори глави держави, відмовлявся від успадкування трону, зобов'язувався не вирішувати питань війни і миру без урахування думки сенату, не скликати посполитого рушіння без згоди сенату, мати при собі 16 сенаторів, кожні два роки скликати сейм***. Вважалося, що сейм складається з трьох станів: короля, сенату і посольської ізби."Король у сенаті", таким чином, ставав частиною шляхетського сейму і під час його засідань був тільки головою сенату.
Роль сенату у складі вального сейму була більш значною, оскільки сенат об'єднував усіх вищих посадових осіб Речі Посполитої — воєвод, каштелянів, католицьких єпископів Литви і Польщі. Сенатори в сеймі не голосували, а по черзі оголошували свою думку з того чи іншого питання. На цій основі король або від його імені канцлер формулювали загальну думку сенаторів — "конклюзію" (закінчення).
Найбільш впливовою частиною вального сейму була посольська ізба. До її складу входило 170 делегатів — послів від земської шляхти. Серед них було 48 послів від Литви, які спочатку збирались усі в Слонимі, щоб узгодити свою діяльність на вальному сеймі*. Скликалася посольська ізба королівськими універсалами за кілька тижнів до відкриття сейму. Обрання послів у сейм здійснювалося на шляхетських сеймиках. Тут же депутатам надавалися накази, які відбивали вимоги шляхти. Отже, депутати посольської ізби були уповноваженими шляхти відповідного воєводства. Після закінчення роботи сейму посли звітували на повітових сеймиках.
Усі питання на сеймі Речі Посполитої вирішувалися одностайно, бо тут діяв принцип "вільної заборони" — так зване "Ііоегит уеїо".
Компетенція сейму була досить широкою. Він мав право приймати закони, запроваджувати нові податки, давати згоду на скликання посполитого рушіння, приймати послів іноземних держав, визначати основні напрямки зовнішньої політики.
Постанови сейму називалися конституціями. Оголошувалися вони від імені короля, але з обов'язковим нагадуванням про те, що прийняті вони у згоді з сенатом.
Для обрання короля Речі Посполитої збиралися особливі сейми: "конвокаційні", на яких вирішувалися питання про час і умови обрання короля; "елекційні", де обирали короля; "коронаційні", на яких відбувалася коронація і король давав присягу**.
Центральне управління у Речі Посполитої здійснювали король і вищі службові особи, причому Литва (князівство) і Польща (корона) в деяких випадках мали своїх власних сановників. Королівським двором відав коронний або великий маршалок. Його заступником був надвірний маршалок. Другою після маршалка посадовою особою вважався коронний (польський) канцлер, який відав разом з підканцлером королівською канцелярією. Поряд з ними діяв литовський канцлер князівства. Коронний підскарбій відав скарбницею корони, литовський — скарбницею князівства. Важливе місце у державному механізмі Речі Посполитої займав коронний гетьман, який очолював коронне військо. Ця посада завжди знаходилась в руках магнатів, які були володарями великих земельних маєтків переважно на українських землях