115.Звільнення Закарпаття від фашистських загарбників і створення органів народної влади

У результаті успішного здійснення Карпато-Ужгородської воєнної операції у жовтні 1944 війська червоної армії(ЧА) зайняли укр. Закарпаття, отже, завершили звільнення від німецьких та союзних їм військ усіх етнічних українських земель. Згідно з нормами тогочасного міжнародного права Закарпаття вважалося частиною чехочловаччини. Однак цей факт зі вступом ЧА на територію закарпаття ігнорувався. Радянські військово-політичні структури розгорнули активну боротьбу по «законному» втягненню цієї землі до складу СРСР. Більшовицьке керівництво намагалося надати цьому процесові форми народного волевиявлення. Для реалізації цього задуму у перші дні після звільнення Закарпаття були створені т. зв. Народні комітети. Вони мали протистояти органам чехословатської адміністрації. Народні комітети радянські військові видавали за єдину нову владу. Народним комітетам було надано функції більшовицьких органів диктатури пролетаріату. Вони будувалися за принципом демократичного централізму, одночасно оголошувалися органами державної влади і держправління. Проголошувалося, що своє нове завдання нові органи держвлади вбачали у досягненні «возз’єднання закарпаття з УРСР». У листопаді 1944 в Мукачеві І з’їзд народних комітетів закарпаття обрав виконачий орган влади – Народну раду закарпатської україни(НРЗУ). До компетенції НРЗУ входило керівництво політичним та економічним життям закарпаття, видання декретів, що мали силу законів, організація вищого суду і прокуратури. На чолі НРЗУ був голова, що очолював її президію. Вона по суті виконувала урядові функції. Народна міліція: головним її завданням була охорона громадського порядку, ліквідація наслідків попереднього окупаційного режиму. Своєрідними збройними силами Закарпаття були народні дружини. Здійснення судових функцій покладалося на народні суди, вищий народний та спеціальні суди. Вищою інстанцією був вищий народний суд. Спеціальний суд мав стояти на сторожі нових демократичних порядків від злочинних посягань ворогів, а також вести боротьбу з державними злочинами.

120. Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю. Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів.Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території УкраїниДекларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України». Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України. Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов'язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів — «Екологічна безпека» — передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики. Історичне значення Декларації про державний суверенітет · Суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації. Визначено основні напрямки досягнення реального суверенітету. · Закладено основи майбутньої незалежності держави, зроблено перший крок на шляху до неї. Незабаром після прийняття Декларації Верховна Рада розглянула заяву В. Івашка і задовольнила його прохання про відставку. 18 липня 1990 р. Головою ВР УРСР було обрано Л. Кравчука.