3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.

Загалом вперше про слов’ян згадується на рубежі нашої ери. Вони були автохтонами Східної Європи. Спочатку вони виступають під назвою венедів, трохи пізніше поряд з ними у писемних джерелах з’являються назви антів та склавин. Одні дослідники вважають, що назва «анти» охоплює всіх слов’ян, інші – тільки певну частину. Їхня територія переважно збігається з лісостеповою смугою Східної Європи. Основна галузь господарства-орне хліборобство,осіле тваринництво,промисли. Високого рівня досягло ремесло(залізоробне,гончарське,склоробне).В них були економічні зв’язки з віддаленими країнами. Існувало й рабовласництво та работоргівля. Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов’янської державності. Форму правління називають військовою демократією. Очолювали це об’єднання князі (рекси),оточені вельможами(приматами) які утворювали Раду племінного союзу (Раду старійшин).. Велику роль виконували Народні збори,які вирішували найважливіші справи. . Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Політичне об`єднання антів нараховувало понад тисячу городищ. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. В VII ст. антський племінний союз розпався.

7. Державний лад Київської держави

За формою правління Київська Русь склалася як ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв Великий князь. Великі князі зосереджували законодавчу й виконавчу владу, мали судові функції. Порядок успадкування престолу в Київській Русі не регулювався нормами права. Функції Великого князя: організація військової дружини і військових походів; організація охорони кордонів держави; зовнішні стосунки з іншими державами; укладання міжнародних угод; законодавчі функції; керування адміністрацією і князівським судом. Князь збирав також податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи, мав вплив на справи церкви. В період феодальної роздробленості особливе значення в системі князівської влади мали князівські з’їзди, де з тих або тих питань князі складали поміж собою відповідні їхнім інтересам договори. Органом влади в Київській Русі була боярська Дума. Це рада князів з боярами. Завданням боярської Думи було приймати рішення з питань, що торкалися державного управління. Верховним народним органом, який вирішував з давніх-давен долю народу і зберігся з часів родоплемінного ладу, було віче. В основу взаємовідносин між народом та князем покладався договір - ряд, який укладало з князем віче. Основною вимогою віча князеві було - «не ображати народ». Найближчими помічниками князя були призначені ним урядовці – тиуни. Тиуни виконували різні доручення князя, а також керували господарством, мали судові функції. Для бояр обов’язкової, примусової служби в Київській Русі не було. Кожен боярин, дружинник, кожна службова людина мали право по своїй волі покинути службу. На місцях центральне управління представляли посадники. Делегуючи посадникам широкі права, київські князі одночасно встановлювали й певні обмеження. Так, посадники не мали права власності на землю, яка надавалася їм великими князями за службу в користування.