87.Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927рр. Та їх характеристика.

З переходом до нової економічної політики,що допускала вільну торгівлю і товарно-грошові відносини,постало завдання кодифікації радянського законодавства.Раднарком УРСР постановою 10 травня 1921р доручив Нарком*юстові вжити заходів, спрямованих на систематизацію всіх діючих правових норм. Тому було створено такі такі та законодавчі акти: Цивільний кодекс(складався з 4 частин;у загальній частині визначалося основні засади, суб*єкти та об*єкти прав;у розділі «Речове право» подавалось норми про право власності,забудови,закладу майна;розділ «Зобов*язальне право»:зобов*язання виникають з договорів,безпідставного збагачення і заподіяння іншому шкоди;цив.кодекс затверджував виняткове право держави на землю,її надра;всі об*єкти державної власності вилучалися з обороту,водночас допускалась приватна і кооперативна власність на предмети,які не вважалися вилученими з цивільного обороту;останній розділ:спадкування за заповітом і законом у вартості не більше10 тис.крб.,а частина,яка перевищувала цю вартість переходила на користь держави.),Цивільно-процесальний(1922), Земельний(скл. З 4 частин:про трудове землекористування, про міські землі, про державне земельне майно,про землеустрій та переселення;кодекс скасовував приватну власність на землю,її надра,води та ліси), Кодекс законів про працю(наймання і надання робочої сили проводиться на основі добровільної угоди;робочий день-8год.,6-для осіб у віці 16-18р,та тих які працюють на підземних роботах,для осіб розумової праці),Кодекс законів про народну освіту(скл.з 4 книг:організація управління і постачання в галузі народної освіти;соціальне виховання дітей;професійна і спеціально-наукова освіта,політична освіта і виховання дорослих) ,Кримінальний(скл.з 2ч.- Загальної та особливої;передбачав новий склад злочинів і збільшував санкції за їх вчинення),Кримінально процесуальний(1922), Закон про Ліси(1923)(мав законодавчо регулювати правове становище лісів як об*єкта державної власності,забезбечити їх збереження, а також регламентував порядок і умови передачі лісів у установам і організаціям),Тимчасові будівельні правила(1924), Ветеринарний кодекс(1ч-завдвдання державної ветеринарії;2ч-порядок запобігання і припинення заразних і пошесних хворіб серед тварин;3ч-ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється лише ветеринарним персоналом;4ч-закріплювала систему ветеринарних органів управління),Виправно-трудовий кодекс(1925).Крім того Кооперативний кодекс(1924), 1924-1925 Кодекс законів про сім*ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану(доказ шлюбу-лише його реєстрація;питання реєстрації шлюбів і розлучень були віднесені до компетенції ЗАГСу;було введено інститут усиновлення;майно,придбане під час спільного життя вважалося спільною власністю;при розлученні роздільною власністю вважалося майно придбане подружжям до шлюбу),Адміністративний кодекс(1927).

річне стажування й іспит перед спеціальною комісією.

88.Друга кодифікація законодавства урср 1958-1984рр.

1959 року М. Хрущов проголосив повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР. Розпочався період десталінізації. 28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. У ньому єдиною підставою кримінальної відповідальності проголошувалася провина. Кримінальна відповідальність наставала з 16-літнього віку, а за тяжкі злочини - з 14-літнього. Максимальний термін позбавлення волі зменшувався з 25-ти до 15-ти років.

Процес експериментаторства, який проводився в попередні роки, було перервано кремлівським заколотом 1964 року та приходом до влади в СРСР Л. Брежнєва.

13 жовтня 1980 р. вперше в історії загальносоюзного законодавства були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративне правопорушення. Основи стали свого роду базою для кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність.7 грудня 1984 року було прийнято Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення.

В цьому Кодексі вперше в радянському праві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку). Також вміщувалися положення про адміністративну відповідальність; встановлювався вік адміністративної відповідальності - 16 років; визначалося коло осіб, уповноважених накладати адміністративні стягнення; визначався порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення; наводився перелік адміністративних стягнень.

Основою правового регулювання цивільних відносин у зазначений період був Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Сімейне законодавство розвивалося в напрямку зміцнення сім’ї, охорони інтересів матері та дитини, збереження здоров’я молодого покоління.Вміщені в Кодексі норми регулювали порядок і умови одруження, особисті та майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, а також між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

1981 року були прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік. 30 червня 1983 р. приймається Житловий кодекс УРСР. В Кодексі були конкретизовані житлові права та обов’язки громадян, визначався порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов тощо.

В галузі трудового права слід відмітити прийняття 15 липня 1970 р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 р. було прийнято Кодекс законів про працю УРСР. З 1966 р. розпочався перехід на 5-денний робочий тиждень. З 1968 р. було введено мінімум заробітної плати - 60 крб. на місяць.

В аграрних відносинах основою було виключне право власності держави на землю. 13 грудня 1969 р. було прийнято Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. 8 липня 1970 р. приймається Земельний кодекс УРСР.

Зазнає змін радянське кримінальне право. Встановлювалася суворіша відповідальність за хуліганство, особ­ливо пов’язане із застосуванням або спробою застосування зброї.11 липня 1969 р. були прийняті Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а 23 грудня 1970 р. - Виправно-трудовий кодекс УРСР.

89. Конституція УНР: структура та основні положення. Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку. Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобід. У І-му розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території; реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні Збори України (ст. 3); територія України є єдиною і неподільною (ст. 4). Не порушуючи «єдиної своєї власти, - говориться у ст. 5, - УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування». Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право «на впорядкування своїх культурних прав у національних межах». Відразу за першим, загальним розділом, йшов розділ про громадян, права й свободи, що свідчить про те велике значення, яке надавали в тогочасній Українській державі проблемі проголошення та гарантування прав і свобод громадян. Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину громадянства міг тільки суд республіки. Цивільно-правова, громадянська, і політична дієздатність наступала в УНР з 20-річного віку. Ст. 2 Конституції підкреслювала, що ніякої різниці у правах і обов'язках між чоловіком і жінкою, «право УНР не знає». В ст. 12 Конституції стверджувалося, що всі громадяни рівні у своїх громадянських і політичних правах - незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Охоронялася недоторканність особи, житла, таємниця листування. За положеннями Конституції ні громадяни України, ні іноземці не могли бути обмежені на території держави у свободі слова, друку, віросповідання, створенні організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не носили характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувалася як вид покарання смертна кара, тілесні та ображаючі людську гідність і честь покарання. Скасовувалося як покарання і конфіскація майна. Виборче (активне і пасивне) право надавалось тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилось 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Наступні чотири розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях. Всенародні Збори мали обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування на пропорційній системі виборів: один депутат - від 100 тис. жителів терміном на 3 роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканності, запроваджувалася оплата праці депутатів. Сесії парламенту скликалися двічі на рік. На першій сесії мав бути обраний Голова парламенту, його заступник та товариші, які складали Президію Всенародних Зборів. На Голову покладалися обов'язки організовувати і очолювати роботу парламенту, «сповняти всі чинності, зв'язані з представництвом Республіки» (ст. 35). Відповідно до Конституції законодавчі акти приймалися тільки парламентом, який також затверджував бюджет країни, оголошував війну, укладав мир і т. д. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних Зборів; партійним фракціям, зареєстрованим Всенародними Зборами; групам депутатів (не менше 30 осіб); РНМ; органам самоврядування, які об'єднують не менше 100 тис. виборців; групам виборців (не менше 100 тис. осіб). Згідно з Конституції РНМ формувалася Головою парламенту. Склад і програма РНМ затверджувалися парламентом, перед яким уряд ніс відповідальність за свою діяльність. У випадку винесення вотуму недовіри уряд йшов у відставку. Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Протягом 7 днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь на депутатський запит. Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний Суд, який обирався Всенародними Зборами. Він виступав як касаційна інстанція для усіх інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій та мати функції адміністративної влади. На який термін обирався Генеральний Суд, як й інші суди країни, яким чином вони обиралися - у Конституції не сказано. Це мало бути вирішене окремим законом про судоустрій. Проте в документі є інше важливе положення, що «судових вирішень не можуть змінити ні законодавчі, ні адміністраційні органи власти» (ст. 63). Судочинство оголошувалося усним і гласним, всі громадяни, незалежно від посад, оголошувалися рівними перед судом і перед законом. Окремий розділ був присвячений національним проблемам. «Кожна з населяючих Україну націй», - пишеться у ст. 69. - має право в межах УНР на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу». Кожна національна меншина входить у свій Національний Союз, обирає свої органи самоврядування. Верховним органом у Національних Союзах є Національні Збори. Кожен Національний Союз видає своє законодавство, що не повинно протирічити Конституції і законодавству України (в такому разі створюються спільні «погоджувальні комісії»), встановлює свій бюджет тощо. Органи кожного Національного Союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідного правового статуту і авторитету. 8-й розділ Конституції передбачав можливість тимчасового (не більше як на три місяці) призупинення дії громад, прав і свободу випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішення, як і ті, дія яких саме прав чи свобод повинна бути призупинена, приймали Всенародні Збори, а у виняткових випадках - РНМ. У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.