60. Галицький становий сейм 1775 р.: порядок формування, компетенція та діяльність.

У 1775 р. в Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений Галицький становий сейм, або так звані Стани крайові.

Це був провінційний становий сейм, організований за взірцем сеймів інших коронних земель Австрії. Створюючи цей орган, австрійська влада мала на меті ліквідувати традиційні установи польських сеймиків та прихилити на свою сторону шляхетську верхівку краю і в такий спосіб укріпити панування на галицьких землях.

Згідно з патентом 1775 р., сейм повинен був складатися з магнатів, шляхти та представників міст. До магнатів відносили князів, графів, баронів, архієпископів, єпископів та інфулатів римо-католицького та греко-католицького обряду. Серед шляхти право участі у сеймі визнали за всіма поміщиками, котрі сплачували щорічно мінімум 75 ринських (тобто 300 польських злотих) так званої домінікальної контрибуції, та прелатами і каноніками обох обрядів. Крім того, магнати, як і шляхта, могли брати участь у роботі сейму, якщо не були мішаними підданими або, як їх ще називали, подвійними обивателями (sujets mixtes). Ними вважали усіх поміщиків, нерухома власність яких внаслідок розмежування опинилась по обидві сторони кордону, і не вдавалося встановити їх постійного місця проживання (domicylu). До категорії подвійних обивателів зараховували також осіб, землі яких знаходились на території Галичини, але вони реально виконували певні функції у Польщі і тому постійно перебували у Варшаві. Цих осіб позбавляли права участі в сеймі, оскільки вони “не зовсім належать до Галіції, і тому як станам держави, так і краю, якоюсь мірою через свою несвідомість, стають шкідливими” [2, с.56]. Міста мали у сеймі скромну репрезентацію в особі двох представників Львова. Імператриця Марія Терезія пообіцяла іншим містам, що і вони згодом здобудуть право представництва у сеймі, однак ні вона, ні її наступники не дотримали обіцянки, а тому участь міст у сеймі була лише символічною. 

У 1787 р. до складу сейму ввійшли представники знаті Буковини, яка з 1786 р. підпорядковувалась галицькій адміністрації. Повноваження галицького станового сейму були мізерними. Він розглядав деякі питання розподілу податків та мав право складати щодо цього певні документи і надсилати їх на розгляд Надвірної Канцелярії. Сесії сейму відбувалися під керівництвом губернатора один раз на рік. Крім того, сейм обирав терміном на шість років зі свого складу виконавчий орган – Становий (Крайовий) комітет (Landes Ausschuss), який складався з трьох магнатів і трьох представників шляхти. Посади ці були платні – 2000 ринських за термін скликання. Що два роки двоє членів комітету змінювались, а нові кандидатури обирались таємним голосуванням і затверджувались імператором. Комітет мав також постійних членів: секретаря, архіваріуса та двох переписувачів (копістів) [1, с.146]. Комітет був також інформаційним та представницьким органом сейму. 

За йозефінських часів він збирався ще тричі – у 1784, 1786 та 1788 роках з метою вибору нових членів Cтанового комітету, проте він не мав жодного впливу на хід крайових справ і не представляв справжньої думки шляхетського стану. Лише у 1790-1791 рр. роках за підтримки імператора Леопольда ІІ сейм та його Cтановий комітет розвинули більш активну діяльність, зокрема виступили проти урбаріальної реформи та підготували проект “Хартії Леопольда” (“Charta Leopoldina”). За правління імператора Франца ІІ аж до кінця наполеонівських воєн Галицький становий сейм не збирався жодного разу.Проте уряду був потрібний орган, який би підтримував думку, що центральна влада враховує потреби краю.