40. Організація і діяльність Малоросійських колегій в Україні.

Заснована (замість Малоросійського приказу) в травні 1722 р. для нагляду за діяльністю гетьмана та його адміністрації на Лівобережній Україні. Складалася з 6 офіцерів російської армії та прокурора на чолі з президентом — бригадиром С. Вельяміновим. Цей орган був засобом ще більшого обмеження і без того куцої автономії козацьких областей. Аналогічні заходи вживалися і стосовно козацтва Дону, Тереку та Яїку (Уралу). Вже після смерті 1. Скоропадського царський уряд не дозволив обрати нового гетьмана. Указом від 11 липня 1722 р. він доручив правити Лівобережною Україною наказному (тимчасовому) гетьманові П. Полуботку. Фактично ж усі справи вирішував президент колегії. Остання, попихаючи генеральну старшину, втручалася в місцеве самоврядування, збільшувала податки. Відала також судовими справами. Діяльність Малоросійської колегії викликала велике невдоволення на Україні. До того ж наближалася війна з Туреччиною. Щоб заручитися підтримкою старшини та козацтва, російський уряд 1727 р. скасував колегію і відновив колишній устрій, звелівши обрати на гетьмана покірного йому 73-річного Д. Апостола. З його смертю 1734 р. гетьманство знову ліквідували. До влади прийшла видозмінена Малоросійська колегія під назвою «Правління гетьманського уряду». Так тривало до 1747 p., коли уряд імператриці Єлизавети, зваживши на бажання української старшини, видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями». 1750 р. під тиском уряду гетьманом обрали Кирила Розумовського, молодшого брата фаворита імператриці Олексія. Але 1764 р. Катерина II, яка щойно прийшла до влади, остаточно скасувала інститут гетьманства і знову підпорядкувала Лівобережну Україну Малоросійській колегії, що дістала назву «другої». Очолював її президент П. Румянцев. Колегія складалася з 4-х російських офіцерів і 4-х представників козацької старшини. Вона послідовно викорінювала залишки автономії та самоврядування в Україні. 1775 р. скасувала поділ Малоросії на полки, а 1783-го самі козацькі полки перетворила на регулярні частини російської армії. На основі лівобережних та південних українських земель було утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, підпорядковані безпосередньо урядові в Петербурзі. Згодом до них приєдналися Харківське й Катеринославське намісництва. Так було покінчено з автономією Лівобережної України. У серпні 1786 р. царським указом Малоросійська колегія ліквідовувалась у зв'язку з поширенням на Україну системи губернського правління Російської держави. 

41. Правління гетьманського уряду та його діяльність у Гетьманщині.

Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750р, коли імператриця Єлизавета Петрівна погодилася відновити посаду гетьмана.

Після смерті Д.Апостола нова імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою «Правління Гетьманського Уряду» (1734 — 1750) , фактично видозмінена Малоросійська колегія. Він складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени правління мали рівні права, але фактичним головою був князь О.Шаховський, а з 1737 — князь І.Барятинський. Вони отримали таємні інструкції поширювати думку про неефективність гетьманського правління, переконувати українців, що їм буде вигідніше ліквідувати Гетьманщину, сприяти, щоб українці зближувалися з росіянами через змішані шлюби, але в жодному разі не допускати подібних зв'язків із правобережними українцями, поляками чи білорусами.

Крім О. Шаховського та І. Баратинського членами правління також були полковник Гур'єв та представники козацької старшини — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний підскарбій А. Маркович та генеральний осавул Ф. Лисенко. За ствердженнями істориків, що замість одного з двох останніх представників до Правління гетьманського уряду міг входити генеральний суддя М. Забіла.

Російська влада не зважала на місцеві закони, звичаї, намагалася знищити місцеве самоуправління, мобілізувала десятки тисяч українських козаків і селян на російсько-турецьку війну 1735 — 1739 pp., де загинуло 34 тис. українців. Великим лихом для Гетьманщини стало також поширення на її території діяльності «Таємної канцелярії» — попередниці ЧК-НКВД-КГБ, яка чинила насильство навіть над генеральними старшинами, київським митрополитом, не кажучи вже про простих українців.

Правління гетьманського уряду проіснувало до 1750р, коли імператриця Єлизавета Петрівна погодилася відновити посаду гетьмана.

До її компетенції входило насамперед адміністративне, військове, апеляційне й господарсько-фінансове управління Україною- Гетьманщиною, яке вона здійснювала через підпорядковані їй Вищі державні органи - Генеральний Військовий суд, Канцелярію Малоросійських зборів, Канцелярію Генеральної артилерії та полкові адміністрації, які поширювали дію розпоряджень і наказів ПГУ на підлеглі їм органи управління.

У віданні ПГУ перебували також питання, пов´язані з організацією й функціонуванням митної й прикордонної служби, встановленням адміністративно-територіальних кордонів між полками і сотнями, проведення перепису населення і власності України.

Важливою функцією ПГУ була адміністративно-поліцейська, тобто контроль за ремонтом і будівництвом доріг й мостів, видача паспортів та інших засвідчувальних документів.

До його компетенції входив і нагляд за розшуком та передачею втікачів з Російської імперії, Польщі й Туреччини, а також контроль за тим, щоб населення України- Г етьманщини не вдавалося до втеч.

Конкретніше повноваження ПГУ розкрито в наказі князю О.Шаховському від 31 липня 1734 р. про збереження в Глухові Канцелярії міністерського правління: 1) Залишити в Глухові Канцелярію малоросійського правління для секретних та інших державних справ: розгляду чолобитних з ГВС, контролю за збором грошових та хлібних податків підскарбіями; 2) розглядати справи чолобитників, які направлялися Д.Апостолу, й у випадку неправильного вирішення переглядати.

Функціонально ПГУ об’єднувала верховну, апеляційну, законодавчу/розпорядчу, фінансову владу в Україні-Гетьманщині. До її повноважень входило: 1) адміністративне керівництво, формування війська, нагляд за прикордонною службою, облік рангових маєтків, присвоєння чинів; 2) організація, комплектування, озброєння, облік козацького війська, забезпечення його під час походів; 3) контроль за збиранням податків та їх витратами; 4) безпосередній нагляд за діяльністю ГВС і розгляд апеляцій на його рішення.