1.Історія економіки та економічної думки як наука.

Історія ек. та ек.думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Як і кожна наука, історія ек. у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму розвитку суспільства. Тривалий час суспільні науки ґрунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-ек.формацій. Системно-синергетичний аналіз передбачає вивчення кожного суспільства як цілісного утворення, що має структурну будову, яка постійно ускладнюється, кожний елемент якої виконує певні функції. Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом. Історично утвердилися 2 типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності на засоби виробництва. Господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Іст.ек. та ек.думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-економічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирання та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

2.Господарстово як підсистема суспільства та об’єкт економічної науки.

Господарство суспільства – це сукупність господарських одиниць(історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. Цивілізаційна парадигма розглядає людство як цілісне утворення, що складається з різних цивілізацій, а одиницею історичного розвитку є конкретне сус-во, що входить до певної цивілізації. Центральним моментом є господарська сфера, в центрі якої людина з її потребами та засобами їх реалізації.Суть господарської системи розкривається на основі цивілізаційної парадигми дослідження суспільства, її розгляду як відносно відокремленої, самостійно функціонуючої складової суспільства, діяльність якої спрямована на створення матеріальних благ та послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб індивідів і суспільства вцілому. Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господарських одиниць(форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства вцілому. Лише в єдності всіх складових суспільного гос-ва можна пізнати природу ек.процесів певної господарської системи.Господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя.

3.Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.

Одним з центральних завдань історії економіки та економіч­ної думки є дослідження особливостей історичних форм роз­витку господарств суспільств. Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було при­таманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Нео­літична революція привела до появи відтворювального гос­подарства та виникнення рільництва і скотарства як важли­вих характеристик суспільств первісних цивілізацій. Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з антич­них часів, коли з'явилися відносно незалежний індивід і тери­торіальна община як одна з перших форм організації суспіль­ства індивідів, котрі діють самостійно, їхня особиста залеж­ність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарсь­кої діяльності. Община, що репрезентувала перші форми суспільства, і по­ліс, як одна з перших форм держави, впливали на домогоспо­дарства різним способом. Найбільшого значення набули інсти­тут общинної власності на землю та інші природні ресурси. Основними формами госпо­дарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоні­ях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та господарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельною ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної си­стеми обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом», які на­лежали общині. Поряд з ними існували помістя — великі земле­володіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм коро­лем. Іншою формою особистої залежності в суспільствах середньо­вічної Європи були ленчі відносини між сеньйорами (герцогами, графами) та рицарями, які відбували в них військову службу. Маноріальне помістя, як одна з форм господарювання серед­ньовічної Європи, складалося з домену — замку і двору феодала та селянських домогосподарств. Власник домену гарантував осо­бисту безпеку селян у морі хаосу, контролював угіддя, що були у спільному користуванні. . Алоїдальне господарство вільного селянина, манор феодала найнижчого рів­ня ієрархії, феодальні помістя вищих рівнів ієрархії, на вершині якої стоїть королівський двір, утворюють структуру господарсь­кої системи суспільства. В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація су­спільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумови­ли особливості господарського життя в містах. Виникли доб­ровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоп-лювали як виробництва, так і сферу обміну.