117. Історичний огляд становлення процедур банкрутства в Україні та за її межами.

До 1992 року у законодавчому полі України фактично був відсутній юридичний механізм рішення проблем неплатоспроможності господарчих суб,єктів. Питання погашення заборгованості вирішувались на адміністративному рівні або у порядку виконавчого виробництва за результатами арбітражного чи громадського судового процесу.

Першим законодавчим актом, який установив спеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств в Україні, став Закон України від 14 травня 1992 року "Про банкрутство".

Цей Закон мав багато недоліків, що робило його неприємним у роботі Арбітражного суду. Потім на основі накопиченого досвіду та відсутності повномасштабного Закону про банкрутство Вищим Арбітражним судом України 18.11.1997 року було дано пояснення "Про деякі питання практики застосування Закону України про банкрутство". Але роз,яснення було не достатньо для покрашення недоліків діючого Закону. Відчувалася потреба у новому, сучасному Законі, який охоплював би кращі досягнення іноземних та ніціональної правових систем.

Таким став Закон "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом". В порівнянні з попередньою редакцією Закону, змінені основи для відкриття справи про банкрутство; встановлені процесуальні строки розгляду справи; встановлені нові судові процедури; введена нова судова фігура – арбітражний керуючий та інші. В Законі є ще багато редакційних недоліків, але в цілому він відповідає потребам сучасної економіки.

Особливість Закону є в тому, що він має пріорітет перед іншимими законами а, саме, громадського кодексу, арбітражного та громадсько-процесуального кодексів.

118.Законодавство України, що регулює процедуру банкрутства (основна характеристика).

Зараз в основі нормативно-правової бази, що врегульовує процедури банкрутства, знаходиться ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Він прийнятий ВРУ 30.06.1999 та підписаний Президентом України 17.08.1999. Він складається з 7 розділів:

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО

Розділ III ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

Розділ IV МИРОВА УГОДА

Розділ V ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

Розділ VI ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

119.Ознаки банкрутства та підстави для початку процедури банкрутства згідно із Законом України "Про банкрутство".

Відповідно до статті 6 Закону справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступні дві ознаки.

Першою з них є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Це означає, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат.

Процедура порушення справи про банкрутство

Умови й механізм визнання юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавче.

Згідно із законом України «Про банкрутство» суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут — це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутності: вартість негрошового зобов'язання — за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом — за вартістю збитків заподіяних кредитору боржником у зв'язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник.

120.Загальна схема процедури банкрутства; дії та функції суб'єктів процедури банкрутства - боржників, кредиторів (зборів та комітету кредиторів), санаторів, ліквідаторів (ліквідаційної комісії), Арбітражного суду, Агенства з питань банкрутства тощо