- •3. Зовнішня політика перших київських князів. Договір 911 р. Та його оцінка.
- •4. Міжкнязівська дипломатія в період роздробленості Київської Русі.
- •5. Дипломатія Галицько-Волинської держави.
- •6. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •7. Дипломатія Виговського. Гадяцький трактат та його оцінка
- •8. Зовнішня політика Мазепи. Українсько-шведський союз
- •9. Утворення Генерального Секретарства з міжнародних справ та його діяльність
- •11. Участь української делегації в роботі Брестської мирної конференції.
- •12.13. Підготовка, підписання, зміст, значення Берестейського мирного договору
- •22. Україно-польський військовий союз
- •23. Варшавський договір унр з Польщею та його наслідки
- •28. Українське питання напередодні другої світової війни
- •30. Пакт Молотова – Ріббентропа та його оцінка
- •31.Українське питання на міжнародних форумах в роки Другої Світової
- •33.Врегулювання територіальних змін після другої світової
- •38. Діяльність урср в оон (1944-1991)
- •39. Розпад срср та проголошення незалежності України
- •40. Особливості формування зовнішньої політики України в пострадянський період
- •44. Діяльність мзс україни щодо визнання державних кордонів
- •49.Основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі
- •53.Проблема правонаступництва у зовнішній політиці України
- •56. Участь України в діяльності снд
- •58. Військово-політичне співробітництво в снд та позиція України
- •59.Україна і Ташкентський пакт
- •62. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі й Україна
- •63. Національні інтереси та пріоритети зовнішньополітичних зв’язків України
- •67. Діяльність України в обсє
- •72.73.74.75 Україна і нато
- •76. Міжнародні фінансові організації та Україна
28. Українське питання напередодні другої світової війни
Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їх перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а «українську карту» — козирем у великій дипломатичній грі.
Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
Напередодні Другої світової війни чітко визначилося три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. їх основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США (тобто країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
29. Приєднання українських земель ( 1939-1940 ) та його значення
З середини 1939 р. західноукраїнські землі стали епіцентром європейської політики. Багато істориків вважають, що підписання радянсько-німецької угоди про ненапад 23 серпня 1939 р. відкрило шлях до початку Другої світової війни.
22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, робота яких розпочалася через кілька днів у Львові. Збори ухвалили рішення про встановлення на західноукраїнських землях радянської влади і декларацію про прийняття краю до складу СРСР з включенням його до УРСР. Були конфісковані поміщицькі землі та націоналізовані банки та велика промисловість. У листопаді 1939 р. позачергові сесії Верховної Ради СРСР та УРСР ухвалили остаточне рішення про включення до складу Радянської України шести нових областей з населенням 8 млн і територією 88 тис. кв. км.. Отже, вересень 1939 р. став моментом реального возз'єднання українських етнічних земель, формально розпочатого 22 січня 1919 р. Актом злуки між УНР і ЗУНР.
Наступним актом історичної справедливості було повернення анексованих Румунією ще у 1918 р. Бесарабії та Північної Буковини. Воно відбулося мирним шляхом. У червні 1940 р уряд СРСР зажадав від Румунії очищення від її військ Бесарабії, а також тієї частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. 28 червня Червона Армія перейшла р.Дністер і незабаром вийшла на нові кордони з Румунією.
У серпні 1940 р. сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення до складу УРСР нових територій. Північна Буковина разом з Хотинським повітом утворила Чернівецьку область у складі УРСР. З Акерманського та Ізмаїльського повітів була утворена нова Ізмаїльська область (до 1941 р. Акерманська). З шести повітів Бесарабії та українських земель Придністров'я у 1940 р. була утворена Молдавська РСР.
Після возз'єднання у 1939-1940 рр. у складі УРСР українських етнічних земель населення республіки збільшилося на 8,8 млн і на середину 1941 р. становило 41,6 млн, а територія розширилася до 565 тис. кв. км. На західноукраїнських землях почалися соціально-економічні перетворення, властиві радянській системі. Було націоналізовано понад 2,2 тис. підприємств; селянство одержало у безплатне користування 2 млн гектарів землі; 42 тис. безробітних одержали роботу вже до початку 1940 р. Освіту, охорону здоров'я та культурно-мистецькі заклади було реорганізовано відповідно до діючої в СРСР
