- •3. Зовнішня політика перших київських князів. Договір 911 р. Та його оцінка.
- •4. Міжкнязівська дипломатія в період роздробленості Київської Русі.
- •5. Дипломатія Галицько-Волинської держави.
- •6. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
- •7. Дипломатія Виговського. Гадяцький трактат та його оцінка
- •8. Зовнішня політика Мазепи. Українсько-шведський союз
- •9. Утворення Генерального Секретарства з міжнародних справ та його діяльність
- •11. Участь української делегації в роботі Брестської мирної конференції.
- •12.13. Підготовка, підписання, зміст, значення Берестейського мирного договору
- •22. Україно-польський військовий союз
- •23. Варшавський договір унр з Польщею та його наслідки
- •28. Українське питання напередодні другої світової війни
- •30. Пакт Молотова – Ріббентропа та його оцінка
- •31.Українське питання на міжнародних форумах в роки Другої Світової
- •33.Врегулювання територіальних змін після другої світової
- •38. Діяльність урср в оон (1944-1991)
- •39. Розпад срср та проголошення незалежності України
- •40. Особливості формування зовнішньої політики України в пострадянський період
- •44. Діяльність мзс україни щодо визнання державних кордонів
- •49.Основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі
- •53.Проблема правонаступництва у зовнішній політиці України
- •56. Участь України в діяльності снд
- •58. Військово-політичне співробітництво в снд та позиція України
- •59.Україна і Ташкентський пакт
- •62. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі й Україна
- •63. Національні інтереси та пріоритети зовнішньополітичних зв’язків України
- •67. Діяльність України в обсє
- •72.73.74.75 Україна і нато
- •76. Міжнародні фінансові організації та Україна
56. Участь України в діяльності снд
Україна як одна з держав-засновниць СНД розвивала співробітництво з іншими державами Співдружності, базуючись на основоположних для неї документах – "Основних напрямках зовнішньої політики", Концепції національної безпеки, Угоді про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. із застереженнями Верховної Ради України до неї та заявою, зробленою Верховною Радою України 20 грудня 1991 р. з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав.
Україна у ставленні до СНД виходить, насамперед, із реалій економічної доцільності існування Співдружності, розвитку тісних і взаємовигідних торговельно-економічних відносин між державами-учасницями. Від самого початку процесу формування СНД наша держава виступала з пропозиціями, які передбачали трансформування СНД в раціональний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі з урахуванням вимог ГАТТ/СОТ, оптимізацію її структури, створення ефективного механізму сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір.
Однак Верховна Рада й Президент України Л. Кравчук ретельно слідкували за тим, щоб співдружність країн не переросла у воєнно-політичний блок, а тим більше – у новий варіант Радянського Союзу. За 1992-1993 pp. Радою голів держав і Радою голів урядів СНД було схвалено близько 400 угод, рішень та інших документів, зокрема й такі, що надавали інститутам Співдружності наддержавні функції, розширюючи шлях до всеохопної інтеграції. З цієї кількості Україна підписала не більше 200 документів, які не загрожували її суверенітету3.
Виходячи з національних інтересів, Україна не підписала Статут Співдружності Незалежних Держав. Таким чином, вона має в СНД юридичний статус асоційованого члена, не більше. Україна не взяла участі в Митному та Платіжному союзах. Вона не бере участі в органах військового співробітництва й дотримується визначеного Декларацією про державний суверенітет позаблокового статусу. Статус спостерігача має Україна і в Міжпарламентській Асамблеї.
57. Митний та Економічний союз СНД і Україна
На країни СНД припадає більш як 65% всього зовнішньоторговельного обороту України (експорт - понад 55, імпорт - близько 75%). В концепції стверджується, що створення ефективних умов торговельно-економічних зв'язків у відносинах з цими країнами для забезпечення доступу до ресурсів та ринкі" збуту країн СНД, а також залучення інвестицій і ресурсів для реформування економіки України є необхідним чинником стабілізації вітчизняного виробництва.
Звідси й потреба участі України в діяльності Економічного Союзу (відповідно до статусу асоційованого членства) з приділенням основної уваги формуванню зони вільної торгівлі, розвитку взаємовигідної кооперації, співпраці щодо створення об'єктів у третіх країнах, підвищенню конкурентоздат-ності продукції на ринках цих країн, спільних підприємств, фінансово-промислових груп.
Україна, стверджується в концепції, у ставленні до СНД виходить насамперед з економічної доцільності існування Співдружності. Розвиток економічного співробітництва з країнами СНД має сприяти зупиненню спаду вітчизняного виробництва, виграшу в часі для проведення структурної перебудови економіки і входженню у світовий розподіл праці. Користуючись застереженнями та заявами Верховної Ради 1991 р. з приводу створення Співдружності Незалежних Держав, Україна заперечувала проти надання СНД статусу об'єкта міжнародного права, а її органам - наднаціональних функцій, а також уникатиме участі в інституціоналізації Співдружності, перетворенні її на наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного характеру.
Україна виступає за впровадження у відносинах з країнами СНД режиму вільної торгівлі на основі Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994р. без будь-яких вилучень тарифного чи нетарифного характеру, вбачаючи в цьому передумову подальшої економічної інтеграції, наприклад, створення на терені СНД Митного союзу.
Багаторазовий перетин митних кордонів комплектуючими при наявності митних бар'єрів призводить до значного зростання їх вартості, а в остаточному підсумку - до різкого подорожчання кінцевої продукції. Україна обережно ставиться до ініційованих Росією інтеграційних процесів в рамках СНД. І це не перебільшено або упереджено.