Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія України.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
777.22 Кб
Скачать

59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920 рр.

У травні 1920 УСРР було поділено на 12 губерній: Волинську, Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Київську, Кременчуцьку, Миколаївську, Одеську, Подільську, Полтавську, Харківську і Чернігівську. В тому ж 1920 році, після підписання мирної угоди між радянською стороною і Польщею був прокладений новий державний кордон, який поділив Волинську губернію на дві частини — до Польщі відійшли 6 повітів, а також 5 волостей Острозького повіту, одна волость Новоград-Волинського повіту та частина волості Овруцького повіту.

Севрським мирним договором 1920 та Бессарабським протоколом (24.10.1920) Буковина і Бессарабія були приєднані до Румунії. Остаточно приєднання Закарпаття до федеративної республіки чехів і словаків санкціонували рішення Сен-Жерменського договору (10.9.1919) і Тріанонського мирного договору 1920.

На території східної України була встановлена радянська влада. На початку 20-х рр. УРСР займиала територію у 450 тис. кв. км., де проживало 25,5 млн. чоловік. Віповідно до Ризького мирного договору (березень 1921р.) Польща визнала незалежність УРСР, разом з тим до Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення до складу Чехословаччини Закарпаття, Румунії – Північної Буковини, тобто 7 млн. українців потрапили під владу Польщі, Румунії і Чехословаччини. З огляду на формальне зобов'язання дотримуватися принципу самовизначення націй, Антанта не могла ігнорувати протести західних українців проти нав'язування їм польського правління. Тому до 1923 р. західні держави, насамперед Англія й Франція, продовжували обговорювати питання про статус Східної Галичини. Проте вони тимчасово погодилися на те, щоб краєм правила Польща, за умови надання йому автономної адміністрації й поважання національних прав українців. Іншою країною, яка в 1918—1919 рр. захопила значну кількість українців, була Румунія. Українці утворювали три виразних підгрупи. Перша — близько 450 тис. чоловік — мешкала в південносхідній частині країни, у Бессарабії, що мала вихід до Чорного моря. У 1919 р. під Хотином ці бідні селяни підняли повстання проти румунського уряду, яке очолили більшовики, але після його поразки їхня політична активність занепала. Інша невелика група українців проживала на колишній угорській території Мараморош і також була політично малоактивною. Третю й найбільш діяльну українську громаду складали українців Буковини. Але доля хоча б одного невеличкого уламку українського народу значно поліпшилася: це були українці Закарпаття. Ізольовані від співвітчизників Карпатськими горами, карпатоукраїнці були найменш розвиненими у політичному, соціально-економічному й культурному відношенні. Після падіння Австро-Угорської імперії цей регіон увійшов до складу Чехословаччини. На відміну від насильницької експансії інших західноукраїнських земель, об'єднання Карпатської України з Чехословаччиною було добровільним. Унаслідок підписаної в м. Скрентоні (штат Пенсільванія, США) у листопаді 1918 р. угоди з чеськими лідерами емігранти з Закарпаття погодилися на включення своєї батьківщини до складу нової чеської держави за умови надання їй автономії.