- •1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України.
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Стародавні слов’яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов`ян.
- •6. Велике переселення народів. Готи, гуни, авари.
- •7. Перші слов'янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен.
- •9. Теорії походження Київської Русі.
- •10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
- •11. Основні напрямки і форми зовнішньої політики Русі та її наслідки.
- •12. Політичний устрій Київської Русі (10-13 ст.).
- •13. Утвердження християнства на Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий Степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до складу вкл.
- •20. Основні тенденції соц.-економічного, політ. Та релігійного життя укр. Земель у складі влк.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр.Народу.
- •23. Виникнення та еволюція укр. Козацтва.
- •24. Запорозька Січ: суспільно-політичний устрій та військова організація.
- •26. Причини національно-визвольної війни.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •28. Національна революція під проводом б. Хмельницького. Причини, основні етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: політико-адміністративний устрій, економіка, соціальна структура.
- •30. Переяславсько-московський договір: причини, умови та політика.
- •31. Період Руїни: причини, суть, наслідки.
- •34. Національно-культурні процеси в Україні наприкінці 16 — першій половині 17ст.
- •35. Україна в умовах Північної війни. І. Мазепа.
- •36. Конституція п.Орлика.
- •37. «Українська політика» Петра 1 та його наступників.
- •38. Ліквідація Запорозької Січі.
- •39. Гетьманщина в сер. 18 ст. Реформи к. Розумовського.
- •40. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришки.
- •41. Геополітичні зміни у Східній Європі її наслідки для України.
- •42. Гетьманщина у складі Російської імперії. Автономістський рух.
- •43. Національне відродження в Наддніпрянській Україні в 19 ст.
- •44. Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у хіх-хх ст. Та їх наслідки для українського народу.
- •47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в 19 ст.
- •48. Феномен т. Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського руху на рубежі хіх-хх ст. Перші українські партії.
- •50. Україна та українці в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика цр. Брест-Литовський мирний договір.
- •53. Українська держава гетьмана п. Скоропадського: державно-політичний устрій, соціально-економічна та зовнішня політика.
- •54. Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між унр та зунр.
- •55. Культурно-освітня робота Центральної Ради і Гетьманату.
- •56. Внутр. Та зовн. Політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність в 1917-21 рр. Уроки та наслідки.
- •58. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920 рр.).
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920 рр.
- •60. Входження Радянської України до союзної держави срср. Проблеми політичної правосубєктивності.
- •61. Україна в умовах непу.
- •62. Національно-культурне відродження України 1920 рр. Українізація.
- •63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 20 рр.
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і роки.
- •65. Індустріалізація в Україні в 1920-1930-х рр.
- •66. Колективізація укр. Села , особливості, методи здійснення, соц. Та демограф. Наслідки.
- •67. Причини та наслідки голодомору в Україні (1932-33).
- •68. Інтегральний націоналізм.
- •69. Возз’єднання українських земель та радянізація західноукраїнських.
- •70. Українське питання напередодні і на початку іі світової війни.
- •73. Німецько-фашистський окупаційний режим.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашистами.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75. Ідеологічний наступ сталінізму на культ.-нац. Сферу у. В повоєнний період.
- •76. Відбудова і подальший розвиток народного госп. Урср в повоєнний період (1945-1955).
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя Укр. В умовах хрущовської «відлиги».
- •78. Дисидентський рух в у. 1960-80-х рр. Гельсінська спілка.
- •79. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному розвитку урср в 1970 – поч. 1980-ч рр.
- •80. Україна в умовах демократизації радянського суспільства 1985-1991 рр.
- •81. «Перебудовчий курс» м.Горбачова та Україна.
- •82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр.).
- •83. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності. Формування багатопартійності.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
12. Політичний устрій Київської Русі (10-13 ст.).
Київська Русь - ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.
Розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління та від посилення централізму - до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.
Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові' та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.
Віче - це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був граничне простим - голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.
Князь, боярська рада, віче - це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління - монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.