73. Німецько-фашистський окупаційний режим.

Протягом одного року німецькі війська та їхні союзники окупували територію України, де встановили "новий порядок". Окупаційна політика Німеччини здійснювалося згідно з планом "Ост", згідно з яким:

Україна розглядалася як життєвий простір для німецького народу; призначенням України було постачання продукції та сировини "новій Європі"; народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина населення, що вижила б, мала перетворитися на рабів; після завершення війни на захоплені території передбачалося переселити 8-9 німецьких колоністів. Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська область "Дистрикт Галичина", що підпорядковувалася генерал-губернатору; Правобережна Україна, більша частина Лівобережжя та південні райони України утворювали б "Рейхскомісаріат Україна"; Східні райони країни до узбережжя Азовського моря і Крим підпорядковувались військовій адміністрації; Одеська, Чернівецька, південні райони Вінницької та Миколаївської областей утворювали б нову румунську провінцію "Трансістрію"; на Закарпатті угорська влада створила б "Підкарпатську територію", на чолі якої стояв би комісар.

Вересень 1941 – Е.Кох – рейхскомісар України. Особливість німецького "нового порядку" – тотальний терор. На окупованих територіях знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів, 50 гетто. Найбільше людей загинуло в Бабиному Яру в Києві (більше 150 тис.ос.), Дрогобицькому Яру в Харкові (більше 30 тис.ос.), До манівці і Богданівні на Одещині (більше 50 тис.ос). Гітлерівці також вдавалися до масового знищення військовополонених. Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності. Широко вербувалися "остарбайтери" – населення України, відправлялося працювати до Німеччини.

Особливістю українського руху Опору стала наявність двох напрямків боротьби. В Україні діяли: прибічники Рад. Союзу, які боролися проти вермахту; українські націоналісти, що намагалися воювати на 2 фронти – як проти нацистів, так і проти рад. влади. В лісистій північній частині України були сприятливі умови для партизанського руху, який на Волині та Поліссі набув організованого характеру 1942, коли був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Тимофій Строкач. У русі опору брали участь партійні і безпартійні, дорослі та діти. Директива рад. уряду від 29 червня 1941 закликала до всенародного руху опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залишалося чимало співпрацівників НКВС. Восени 1941 в Україні формувалися підпільні обколи, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони і почали здійснювати бойові операції. Однією з форм укр. опору гітлерівцями було рятування євреїв. Людей, які рятували чуже життя, наражаючись на небезпеку, називають праведниками.

72. ОУН – УПА в роки II Світової та повоєнний період.

ОУН розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності України. Різні фракції ОУН – під проводом С.Бендери ОУН(Б) та А. Мельника. ОУН(М) бажали використати для цієї мети співробітництво з Німеччиною, але марно. Щодо нападу на СРСР з оунівців були створені 2 батальйони – "Нахтігали" та "Роланд". ОУН намагалися використати ці формування для зміцнення української влади, а німці для каральних акцій проти поляків та євреїв. 30 червня 1941 в зайнятому німцями Львові спеціальна група ОУН(Б) на чолі з Я.Стецьком проголосила акт відновлення Укр. держави. Після цього гітлерівська влада вдалася до репресій; С.Бендера та Я.Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади. У жовтні 1941 в Києві почала діяти Українська національна рада (ОУН(М)). Наслідок – репресії. Перше українське національне збройне формування "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця) з'явилася на Волині. Цей підрозділ було створено з ініціативи уряду УНР в еміграції. Т. Бо ровець пішов на контакт з деякими політичними групами, щоб об'єднати сили україни у боротьбі. У жовтні 1941 отворилося нове військове формування – Українська Повстанська Армія – "Поліська Січ"(УПА-ПС). У листопаді 1941 організація була розброєна німцями, але навесні 1942 відновила свою діяльність – початок зародження УПА.

14 жовтня 1942 – утворення Української повстанської армії самостійників-державників(УПА-СД) – боротьба проти Гітлера і Сталіна. У травні 1943 військові відділи ОУНсд об'єдналися з "Поліською Січчю" в одну формацію ОУН-УПА (головнокомандувач – член ОУН(Б)Роман Шухевич). Намагаючись відмежуватися, Т.Боровець у липні 1943 оголосив про від'єднання від УПА і створення Української народної революційної армії(УНРА). 18 серпня 1943 загони УПА оточили штаб УНРА і роззброїли УПАпс. 7-8 серпня 1943 відділи УПА на Кременеччині роззброїли і ліквідували відділи ОУН(М). Восени 1943 на Волині ліквідована група Тимофія Басюка "Фронт української революції", яка займала антибендерівську позицію. У листопаді 1943 завершилися переговори між ОУНсд та ОУН(М) про створення єдиної УПА. Однак в січні 1944 в альянсі стався новий розкол. У лавах ОУН-УПА було 20-40 тис. осіб. Крім 2х фронтів (рад та нім) УПА довелося розгорнути 3й фронт проти польських партизанів АК (Армія Крайова), що діяли в зх.регіонах України. Підрозділи УПА здійснювали бойові пропагандистські ради на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Осяння. 3 грудня 1943 Укр. Нар. Самооборона (УНС) взяла назву "УПА-Захід" – завершення періоду становлення УПА. Навесні 1944 відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними рад. частинами. Влітку 1944 особливий склад УПА поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії СС "Галичина". Наприкінці 1944 Р.Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. З 1945 бойові дії переносяться з Волині та Полісся до Галичини й Буковини (УПА-Захід – проти рад.частин).

По закінченню війни уряд направив чимало зусиль на придушення повстанських загонів ОУН. Від другої половини 1945р. за вказівкою Центрального проводу великі підрозділи повстанців були переформовані у дрібніші, з дислокацією в лісових масивах. Виникла мережа підпільних «боївок» (по 10-15 чоловік) у сільській місцевості. Після капітуляції Німеччини, сталінське керівництво одержало можливість посилити протидію ОУН – УПА. Військова сила, помножена на силу репресивно–каральних органів, стала вирішальним фактором «радянізації» Західної України, ліквідації опору ОУН–УПА. За офіційними данними, тут у 1944–1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. «бандитів, учасників ОУН», під який легко відводились усі, хто підозрювався у зв’язках з ОУН-УПА збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів. Від 1947 р. почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 р. її головного командира Шухевича вона остаточно починає втрачати боєздатність.