27. Зовнішня політика б. Хмельницького.

У середині XVII ст. в Європі відбулись значні зміни: Центральна Європа була спустошена Тридцятилітньою війною, було закріплено політичну роздрібненість Німеччини, Голландія остаточна домоглась своєї незалежності, в Англії вибухнула революція, у Франції утверджувалась абсолютна монархія. У результаті перших перемог козаків під керівництвом Б.Хмельницького і відродження Української держави відбулись вагомі зрушення у Східній Європі. Речі Посполитій, одній з наймогутніших держав, опорі католицького світу, було завдано могутнього удару. Це відразу порушило рівновагу в регіоні. Традиційні суперники і вороги Польщі намагалися використати ситуацію, що склалася. У конфлікт безпосередньо і опосередковано були втягнуті Кримське ханство, Молдавія, Трансільванія, які були васалами Османської імперії, Московська держава, Швеція, Венеція, Австрія. Б.Хмельницький намагався використати зміни, що відбулись у Східній Європі. Особливістю національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст. стало те, що зовнішньополітичний чинник був одним з провідних. До того ж в очах європейських правителів Б.Хмельницький був самозванцем, не спроможним підтвердити свого походження, яке б давало йому право стати правителем держави. Йому потрібен був покровитель або якась династична комбінація (прагнення одружити Тимоша на дочці молдавського володаря і була такою спробою). Уже на початку визвольної боротьби союз з татарами дав змогу перемогти Б.Хмельницькому в кількох вирішальних битвах. Але зростання могутності Української держави не входило в плани Кримського ханства. Спроби залучити до боротьби проти Польщі Молдавію і Трансільванію були невдалі, а тривала боротьба виснажила сили народу. Залишався один вихід — союз з Москвою. Московська держава, яка перші роки визвольної боротьби, хоча і зберігала нейтралітет, однак пильно стежила за розвитком подій. Звернення Б.Хмельницького за допомогою вона вирішила використати в своїх інтересах: стати домінуючою силою у Східній Європі, максимально ослабити основного свого суперника — Польщу. Переяславська угода (1654) склала нову розстановку сил, в якій Україна стала розмінною монетою у великій політичній грі між Польщею, Росією та Туреччиною. Усвідомивши це, Б.Хмельницький намагався вирвати Україну з такого плину подій. Війна Швеції з Польщею дала Україні шанс стати самостійним чинником європейської політики. Але реалізувати цю можливість так і не вдалось через змову Москви і Польщі, смерть Б.Хмельницького і Руїну в Україні.

28. Національна революція під проводом б. Хмельницького. Причини, основні етапи та наслідки.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні: Соціальні причини. Національно-політичні причини. Релігійні причини. Суб'єктивні причини.

Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького

Початком української національної революції вважають захоплення повстанцями в січні 1648 р. Запорізької Січі та обрання гетьманом Війська Запорізького.

Перший період національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького (1648-1657 рр.) можна умовно розділити на 4-5 етапів:

*І648-1649 рр. - розгортання національно-визвольної боротьби, формування основних сил революції, перші перемоги над поляками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, трансформація автономістських поглядів Б. Хмельницького, підписання Зборівського договору, початок розбудови незалежної Української держави;

*1650-1653 - продовження кровопролитних боїв з перемінним успіхом: поразка українських військ під Берестечком (липень 1651 р.) в результаті - невигідна Білоцерківська угода та блискучі перемоги під Батогом (травень 1652) і Жванцем (вересень 1653 р.), відновлення умов Зборівського договору;

*1654-1655 рр. - укладення Переяславсько-Московського договору і спільна українсько-російська боротьба з Польщею;

*1656-1657 рр. - пошуки нового союзника в боротьбі проти Польщі та інші передсмертні плани Б. Хмельницького.

Перші перемоги повсталі на чолі із Хмельницьким отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансільванією.

У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулася битва із головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. В результаті було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.

Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 p., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. На чолі з полковником Нечаєм боронили місто козаки, але змушені були відступити. Сам Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна. Піднялася нова хвиля визвольної боротьби на Поділлі, Волині, Галичині. Козацько-татарське і польське військо зійшлися у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. У вирішальний момент татари залишили поле битви. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з’єднались з польськими військами. Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів. 1-2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.

У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.

Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як "Березневі статті" наприкінці березня 1654 р. і відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.

У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).

Висновок

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України. Основні причини:

- боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;

- зародковий стан національної державної ідеї;

- слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;

- слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;

- постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:

- вона зумовила створення національної Української держави - Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.