77. Спроби десталінізації суспільного життя Укр. В умовах хрущовської «відлиги».

Після смерті Сталіна до влади в партії і державі стала група найближчих його соратників. Так зване колективне керівництво очолив М. Хрущов. Саме з його діяльністю пов'язані перші спроби демократизації суспільства, що дістали назву хрущовської «відлиги».

14—25 лютого 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. Поряд з іншими питаннями на закритому засіданні з'їзду було заслухано доповідь М. Хрущова «Про культ особи і його наслідки».

Осуд зовнішніх форм тоталітаризму (культу особи Сталіна) і найбільш вражаючих випадків зловживання владою (масових репресій) сколихнув суспільство і поклав початок тривалого процесу розладу радянської політичної системи. Заслугою М. Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці.

Короткий період ревізії сталінської політики (1956— 1959) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Порушувалося питання чистоти української мови. За певного тиску культурних діячів (М. Шумило, А. Хижняк, М. Рильський та ін.) і громадської думки вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері (перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка). Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури, заповнення «білих плям» в літературі, театрі (М. Куліш, Л. Курбас, «Березіль»).

На хвилі національно-культурного процесу 1956— 1959 pp. звучали не тільки критика культу особи, радянської політики в національному питанні, а й протести проти придушення радянськими військами у 1956 р. національно-демократичного руху в Угорщині (В. Швець, А. Малишко). Цей процес став небезпечним для комуністичної системи. Тому в 1959 р. відновлюється традиційна дискримінаційна політика щодо неросійських народів.

78. Дисидентський рух в у. 1960-80-х рр. Гельсінська спілка.

Течії дисидентського руху:

1) нац-визв.(Мороз, Лук’яненко)відновлення незалежності, вільний розвиток укр.мови; проти великодержавницького шовінізму, імперської політики центру, русифікації;

2) правозахисна(Руденко, Григоренко, Чорновіл, Хмара)дотримання в СРСР осн.прав і свобод людини (сприяння виконання в УРСР рішень Гельсінської наради 1975), викриття злочинів тоталітарної системи;

3) релігійна(Романюк, Вінс,Гель)-дотримання свободи віросповідання, совісті, відновлення заборонених конфесій; проти різних обмежень у релігійному житті.

Форми діяльності дисидентів:

1) розповсюдження книжок, статей, брошур(самвидав) – 1966 «Правосуддя чи рецидиви терору?»; 1970 – вихід «Укр..вісника»;

2) мирні демонстрації, мітинги: 1965 – виступ проти арештів інтелігенції в кінотеатрі «Україна»;

3)листи-протести на адресу влади (колективні та індивідуальні).

УГС: створена 9 листопада 1976. Лідер – М.Руденко. Члени – Бердник, Григоренко, Кандиба, Лук’яненко, Матусевич, Тихий, Строката. Мета: ознайомлення суспільства У. з Загальною декларацією прав людини ООН; ознайомлення лідерів країн-учасниць Гельсінських договорів і світової громадськості з фактами порушень прав людини на тер.У.

1975-85 – засуджено й відправлено до таборів та на заслання 25 з 37 членів УГС, 6 позбавлено громадянства, 3 загинули(Тихий, Стус, Литвин).

УГС – єдина в СРСР відкрита громадянська правозахисна організація, що поставила нац-визв боротьбу в У. на правову основу, дотримуючись гуманістичних ідеалів, законності, демократії.