6. Цінні папери як об’єкти інвестицій: облігації

Функцію мобілізації зовнішніх фінансових коштів досить ефективно виконують такі цінні папери, як облігації.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк, з виплатою фіксованого щорічного відсотка.

У кожній країні існує своя специфіка емісії та розповсюдження облігацій. Законом України «Про цінні папери» визначено такі вимоги до емітентів облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більшу від 25% розміру статутного фонду і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент, випускаючи в обіг облігації, мусить бути незбитковим протягом останніх трьох завершених фінансово-господарських років або з часу утворення, якщо даний строк менший трьох років; по-третє, емітент не повинен мати прострочену заборгованість кредиторам і за внесками до бюджету; по-четверте, емітент зобов'язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає рішення про емісію облігацій.

Вказана інформація, звичайно, надається відповідним фінансовим органам, які перевіряють і реєструють її, дають дозвіл на випуск облігацій. Водночас і потенційні інвестори перед купівлею облігацій все-таки самостійно мають з'ясувати реальний фінансово-економічний стан даного емітента.

В Україні як боргове зобов'язання облігації випускаються двох видів: а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; б) облігації підприємств. Крім того, облігації можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими й безвідсотковими (цільовими), можуть вільно обертатися або з обмеженим колом обігу. Вільне обертання облігацій зумовлює їхню номінальну й ринкову вартість, або ціну. Номінальною називається вартість облігації, зазначена в ній. Ціна, за якою облігації купуються і продаються на ринку, називається курсом облігацій. Цей курс залежить від номінальної вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового відсотка, кількості років, що залишилася до погашення облігації, та співвідношення між пропонуванням облігацій та попитом на них.

Закон України “Про цінні папери” надає право вільного випуску облігацій всім підприємствам, особливо тим, які вже склалися як потужні виробники. Для них мобілізація додаткових коштів за допомогою акцій є порівняно дорожчим джерелом. Адже за акції потрібно безстрокове сплачувати дивіденд. Випуск же облігацій здійснюється на зазначений період і за твердо встановлену плату у вигляді відсотка.

7. Цінні папери як об’єкти інвестицій: ощадні сертифікати

Ощадний сертифікат— це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого стро­ку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника-такі сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним). Цей вид цінних паперів фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується мен­ший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення ї коштів на депозитний рахунок.

Ощадні сертифікати, які обертаються в Україні, мають невелику кількість класифікаційних ознак, оскільки за чинним законодавством емітентом сертифікатів можуть бути банківські та прирівняні до них інститути. Практично за всіма своїми інвестиційними якостями ці цінні папери ідентичні з облігаціями. Проте існування ощадних сертифікатів до запитання зводить ризик ліквідності інвестицій практично до нуля, а це, у свою чергу, зумовлює зниження рівня доходу за ними порівняно зі строковими ощадними сертифікатами. Іншою особливістю цього інструменту ринку цінних паперів є можливість його використання не тільки як об’єкта інвестування, а й як розрахункового засобу, що, безсумнівно, підвищує його інвестиційні якості.

Ощадний сертифікат є вигідним джерелом фінансування і для того, хто його купує, і для банку, який його випустив.

Власник сертифіката має можливість у короткий термін отримати підвищений процент, а банк — відносно більшу, порівняно з вкладами до запитання, упевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для надання кредитів іншим суб’єктам господарювання. Крім цього, у банку немає потреби відкривати депозитні рахунки для клієнтів; робити зміни в умовах вкладу (наприклад, за вкладу до запитання клієнт може постійно брати з рахунка гроші або поповнювати його, про що потрібно робити відповідні записи); закривати рахунки клієнтів.

Використання ощадного сертифіката є вигідним також і тому, що за його випуску значно прискорюється процес установлення відносин між його власником та банком-емітентом. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, що призводить у кінцевому підсумку до того, що банки мають змогу підвищувати проценти за ощадними сертифікатами.