2.Ринкова модель реалізації інвестиційного процесу. Основні етапи інвестиційного процесу.

Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування.

Етапи інвестиційного процесу

Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання про стадії інвестиційного процесу. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів:

Þ 1. Вибір інвестиційної політики;

Þ 2. Аналіз ринку цінних паперів;

Þ 3. Формування портфелю цінних паперів;

Þ 4. Перегляд портфелю цінних паперів;

Þ 5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.

На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.

На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури нвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.

На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.

На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційного портфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю (альтернативного портфелю, який міг би бути сформованим в рамках інвестиційної політики, типової для даного фінансового посередника). Проведені розрахунки і оцінки виконують контрольну функцію - при недостатній ефективності управління інвестиційним портфелем керівництвом може бути прийняте рішення про відмову від послуг компанії з управління активами.

3.Особливості державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави.

Регулюванням інвестиційної діяльності можна назвати процес взаємодії функцій, об’єктів, управлінських рішень, а також методів регулювання, який спрямований на поліпшення результатів інвестування та на інвестиційний процес.

До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання інвестиційної діяльності слід віднести такі Закони України, як “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.), “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (1996 р.), “Про зовнішньоекономічну діяльність” (1991 р.), “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” (1992 р.), “Про господарські товариства” (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регулювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається:

• показниками економічного і соціального розвитку України;

• регіональними програмами розвитку народного господарства;

• державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

-прогнози економічного і соціального розвитку України;

-схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

-цільові науково-технічні і комплексні програми;

-техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи:фіскальну політику,стимулювання інвестицій,втручання в ринок цінних паперів.

Реалізація інвестиційної політики в Україні базується на створенні сприятливих умов для підвищення інвестиційної та інноваційної активності об’єктів промислової сфери економіки,підтримки малого бізнесу та пріоритетних галузей.ЯК об’єкт державного регулювання ефективність інвестиційної діяльності,звичайно,не виокремлюється,проте деякі напрямки регулювання інвестиційної діяльності пов’язані саме з процесом формування рівня її ефективності.Відповідно до світового досвіду державне регулювання здійснюється за допомогою багатьох інструментів,серед яких найвагоміші податкова політика,фінансове стимулювання,інфраструктурне забезпечення інвестиційної діяльності.

Однією з найголовніших цілей регулювання процесу формування ефективності інвестиційної діяльності через податкову систему є створення такого податкового режиму,який сприяв би залученню в інвестиційні процеси вільних коштів фізисних та юридичних осіб,утриманню вивільненого після закінчення інвестиційного циклу капіталу в межах держави,а також забезпечив взаємовигідні умови залучення іноземного капіталу.

Державна інвестиційна політика України на сучасному етапі передбачає такі пріоритетні напрями використання джерел фінансування:

• розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;

• структурна перебудова народного господарства, науково обґрунтована конверсія виробництва; розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів; реконструкція і створення нових, екологічно чистих виробництв;

• інвестування галузей і виробництв, які сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації й підприємництва;

• варіантне інвестування і державна підтримка виробництв, які потребують оновлення фондів і мають значний інноваційний потенціал, що може забезпечити технічний і технологічний прорив, істотний приріст обсягів виробництва;

• інвестування виробництв, де можливе їх ефективне перепрофілювання, санація чи вертикальне злиття;

• інвестування ліквідації неперспективних, технологічно відсталих, заздалегідь збиткових підприємств.