57. Я.А. Коменський – основоположник педагогіки.

Я.А. Коменський (1592-1670) народився в невеличкому містечку Нівниця (Чехія) в сім’ї мірошника – члена “Чеських братів”. Рано втративши батьків, завдяки общині здобув початкову, середню, а потім і вищу освіту. Вихований в дусі реформаторсько-демократичних традиціях, Коменський тісно зв’язав своє життя з боротьбою чеського народу за незалежність, освіту і школу. У 1614 році він почав працювати завідуючим початкової школи в м. Премові. У період 30-річної війни (1618-1648) після поразки чехів у битві біля Білої гори (1620) з членами общини “Чеських братів” переховувався в горах, лісах, а потім оселився в м. Лешко (Польща), де працював ректором гімназії. Там він написав твори “Велика дидактика”, “Материнська школа”, “Відкиті двері до мов і всіх інших націй”, працював над створенням “Понсофії???”. У1650-1654 р. він жив в Угорщині, де написав твори “Про культуру природних обдарувань”, “Правила поведінки дітей”, “Видимий світ у малюнках”. Остаточні роки свого життя він провів в Амстердамі, де й помер у 1670 р.

Прагнучи виховати покоління дітей, які були б здатні служити вітчизні, Коменський розробив чітку для свого часу систему навчання і виховання, їх основні правила та принципи; виклав у своєму творі “Велика дидактика”. Навчання, на думку Коменського, має бути свідомим, послідовним, легким, наочним, грунтовним та проходити швидко, у точно встановлені строки. Виходячи з цих основних принципів, він розробив ряд правил у роботі з учнями. Коменський вважав, що навчання треба починати в ранньому дитинств і до закінчення школи дитина повинна стати освіченою, морально-вихованою людиною. У школі треба всіма можливими засобами та методами викликати в дітях прагнення до навчання, слід проводити навчання рідною мовою. Метод навчання повинен полегшувати сприймання навчального матеріалу, щоб не породжувати в учнів незадоволення і не створювати зайвих труднощів для подальших занять. Одним з найважливіших принципів навчання Коменський вважав наочність: чим більше знань сприймаються на відчуття, тим вони достовірніше, оскільки власне спостереження замінює багато доказів. У своїй книзі “Видимий світ у малюнках” він на конкретному матеріалі показав, як треба застосовувати наочність у навчанні. Дидактичні правила навчання і виховання учнів він доповнив статутом “Закон добре організованої школи” (0658) режим і правила поведінки учнів, проведення наочного обліку знань учнів і перевірки екзаменів, додержання в школі дисципліни, заборона фізичних покарань учнів тощо.

Великою заслугою Коменського біло те, що він детально розробив класно-урочну систему, а також створив нові підручники замість застарілих середньовічних. Для кожного класу, на його думку, має бути окремий підручник, причому він мусить бути доступним для розуміння учнів, написаний доброю мовою, відповідно до віку дітей, у ньому не повинно бути нічого зайвого. Його підручники: “Відкриті двері до мов”, “Видимий світ у малюнках”.

58. Система виховання, педагогічна думка в епоху Українського відродження (14-17 ст.)

В період укр. відродження, велике значення надавалось вихованню дітей: виховання в них любові до батьківщини, гуманного ставлення до дітей-сиріт і жінок-вдів, поваги дітей до навчання, прагнення до освіти. Звертали увагу на релігійно-маральне виховання дітей (помірності, покірливості, набожності та т.і.). У збірці “Домострой” (XVI ст.) розповідається про сім’юю, побут та виховання дітей. Поряд з народами, як виховування у дітей мужності, працьовитості, бережливості у “Домострой”пропагувались фізичні покарання дітей. Про суворе виховання дітей і фізичні покарання їх згадувалось у багатьох творах, але вони не дістали великого поширення в школах, як це було в період середньовіччя в країнах Західної Європи. Феодальна роздробленність і монголо-татарська навала були причинами тимчасовго занепаду культури в країні, кількість письменних людей і шкіл набагато зменшилось, чимало цінностей матеріальної і духовної культури народу ьуло знищено. Але народ зберіг і свою мову, і звичаї, і систему виховання.

В XIV-XV ст. на Русі велику діяльність розвинули “майстри грамоти”, які приватним способом (за певну плату) навчали дітей читати, писати, малюв, а також початків граматики й арифметики.

В історії нашої країни XVI-XVII ст. до н.е. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій – почалась боротьба народних мас проти феодалів, польсько-шляхетського поневолення і католицизму. У відповідь на національний, соціальний, релігійний гніт в містах виникають братства. Перше братство виникає у Львові в 1445 р., а потім і в інших містах і селах України. Братсства об’єднували ремесників, селян, запорізьких козаків, купців... Братства особливу увагу приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівське (1586), Віленське (1592), Мінське (1592)… Кращі вчителі братських шкіл були авторами підручників, а також знали про педагогічну дійльність та твори Коменського.

На чолі Львівських Братських шкіл стояв ректор, який керував роботою вчителів і учнів. Положеннями матеріального забезпечення школи й бурси займалися спеціально виділені шкільні “позорці”. Львівськебратство вимагало від вчителів однакового ставлення до всіх учнів.

За статутом школи становище учнів у школі не залежило від матеріального стану батьків, а від їх особливих успіхів.

Учнів поділяли на 3 групи:

1) дітей вчили розпізнавати літери та складати їх;

2) тренували їх у читанні й заучуванні положень;

3) привчали розуміти у пояснювати прочитане.

Крім читання, письма, співів, лічби, діти старшого віку вивчали граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику і богослов’я. Головна увага приділялася гуманітарним дисциплінам. Багато уваги надавалось хорошому співу учнів та “шкільним колузіям”. Навчання було релігійним. У школах запроваджувалось елементарні класно-урочні системи, а такожє різні методи: пояснення, бесіди, самостійні роботи, диспут, взаємне навчання, повторення.

Найбільше на Україні Київське братство у 1615 р. заснувало школу в Києві. Метрополит П. Могила відкрив латинську школу при Києво-Печерській Лаврі. Об’єднавши ці дві школи у 1632 р. на Подолі почала працювати Києво-братська колегія, яка відіграла значну роль в поширенні освіти на Україні та розвитку вітчизняної незалежної думки. У 1710 р. Указом Петра І колегії були надані права та титул академії. Київська академія стала найбільшим культурним центром країни і мала вплив на розвиток освіти, школи і педагогічної думки не тільки на Україні, Білорусії, а й у Росії.

Серед учителів вітчизняних шкіл широко поширене користування творами Кирили Ставровецького, який працював учителем у Львівській і Віленській братських школах. У своїх працях він викривав ледарів народу. Він прагнув до поширення знань серед народу. Метою навчання повинно бути викривання пороків та виховання людей у дусі взаємної поваги, великі вимоги ставив до вчителя, який повинен щиро ділитися своїми знаннями з іншими.

С. Полоцький (1629-1680) працював учителем грецької школи, а пізніше у Заіконоспольському училищі й робив багато для розвитку незалежної думки. Він закликав до відкриття грецьких і слов’янських училищ, до збільшення кількості учнів у школах, вказував на велике значення виховання дітей раннього віку, вимагав поліпшення методів навчання, високо цінив роль учителя і батьків в формуванні поглядів дітей та їх поведінки. Основне значення у формуванні поглядів і поведінки дитини належить вихованню, середовищу, батькам та вчителям. Особливо велике значення у вихованні дітей він надавав доброму прикладу батьків та вихователів.

Пропонується виділити три періоди у вихованні дітей:

– від народження до 7 р. – період морального виховання;

– від 7 р. до 14 р. – практичне навчання;

від 14 до 21 р. – період розумового розвитку та громадського виховання.