29. Валюта. Валютні курси та їх види. Способи визначення валютного курсу

Валюта -- грошова одиниця країни. Розрізняють валюти: а) вільно конвертовані; б) частково конвертовані; в) неконвертовані (замкнені).

Пропорцію обміну валют називають валютним, або обмінним, курсом. Розрізняють фіксовані та плаваючі валютні курси. Фіксовані - діють на основі міжнародних угод. Наприклад, такі курси встановлено між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Нинішню систему найправильніше було б назвати керованним плаванням валютних курсів', курси валют більшості країн плавають і час від часу центральні банки країн проводять валютні інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси. Номінальний валютний курс — це відносна ціна валют двох країн. Існує два способи визначення валютного курсу: європейське числення, або пряме котирування, та британське числення, або обернене котирування. Європейське числення - це визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти. Британське - оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної. Реальний валютний курс - це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах.

Реальний обмінний курс = Номінальний обмінний курс * Співвідношення рівнів цін.

Зі зниженням реального обмінного курсу експорт зростає, а імпорт зменшується, що збільшує чистий експорт, а стан торговельного балансу країни за інших рівних умов поліпшується.

31. Суть, фактори і типи економічного зростання. Неокласична модель економічного зростання

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо.

Економічне зростання вимірюють двома способами: 1) темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу (здебільшого за рік); 2) темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Економічне зростання будь-якої країни визначають чотири групи факторів: 1) фактори пропозиції, які зумовлюють фізичну залежність економіки до зростання - кількість та якість природних ресурсів, трудових ресурсів, обсяг капітал)' країни, технологія; 2) фактор попиту - забезпечення повного використання ресурсів через підвищення рівня сукупних видатків; 3) фактор ефективності — найекономічніше використання наявних ресурсів (виробнича ефективність) і виробництво з них найцінніших для суспільства товарів і послуг (розподільна ефективність)', 4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Розрізняють два типи економічного зростання: 1) екстенсивний — нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології; 2) інтенсивний - збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів: підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації виробничої діяльності. За цього типу економічного зростання продуктивність праці зростає.

Неокласичну модель економічного зростання розробив лауреат Нобелівської премії з економіки Роберт Солоу в 50-60-х роках XX ст. Ця модель показує вплив трьох основних факторів пропозиції — капіталу, праці і науково-технічного прогресу - на економічне зростання.