27. Безробіття, його причини та види. Природна норма безробіття. Закон оукена. Особливості безробіття в україні

Безробіття - соціально-економічна проблема, яка є одним з основних індикаторів економічної нестабільності.

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою.

Робоча сила = Зайняті + Безробітні

Рівень безробіття = (Кількість безробітних / Кількість робочої сили) * 100% .

Безробіття в ринковій економіці являє собою циклічне явище на ринку праці, що виражається в перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Причини: 1) класичний підхід: безробіття викликане занадто високою зарплатою; 2) кейнсіанський підхід: безробіття виникає у зв'язку з недостатнім сукупним попитом.

Види безробіття: 1) фрикційне (або добровільне) безробіття, пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей (це люди, що шукають роботу); 2) структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються (виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту); 3) циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків.

Повна зайнятість досягається в тому разі, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття Американський учений Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність називають законом Оукена. Для багатьох країн із розвинутою ринковою економікою закон Оукена використовується для вимірювання втрат від циклічного безробіття. Він показує, що на кожен відсоток перевищення фактичним безробіттям його природної норми фактичний ВВП є меншим за потенційний ВВП на 2-2,5%.

Становлення ринку праці в Україні відбувається повільно. Особливістю безробіття в Україні є існування прихованого безробіття та високий рівень молодіжного безробіття.

30. Зовнішня торгівля та її показники. Основні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між народами і країнами. Швидкому зростанню міжнародної торгівлі після Другої світової війни сприяли такі чинники:

1) удосконалення видів транспорту; 2) удосконалення засобів зв'язку; 3) значне зниження митних зборів. Особливе значення для подальшого розвитку міжнародної торгівлі має завершення Уругвайського раунду в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). Основні домовленості, досягнуті в межах ГАТТ, що мають реалізуватися до 2005 р., знижують світове мито; лібералізують правила, що регулюють обмін послугами: створюють нові механізми захисту інтелектуальної власності; скасовують квоти на текстиль і готовий одяг тощо.

Основні показники міжнародної торгівлі: 1) експортна (імпортна квота);

2) обсяг експорту (імпорту) країни на душу населення; 3) експортний потенціал країни; 4) співвідношення частки країни у світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним; 5) структура експорту; 6) структура імпорту; 7) співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку; 8) обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з ВВП та експортом даної країни.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяють на митні (накладання мита на імпортовані та експортовані товари) та немитні (квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди). З іншого боку, серед них розрізняють ті, що стимулюють експорт (прямі і непрямі експортні субсидії), та ті, що обмежують імпорт (мито, квоти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур). Державні інструменти, що обмежують імпорт, часто називають торговельними бар'єрами. Основні серед них: мита, надмірні стандарти щодо якості товару, санітарні обмеження, норми безпеки, бюрократична тяганина під час митних процедур, вимоги ліцензування, торговельне ембарго, імпортні квоти.