52.Підтримка державою малого бізнесу як фактор інноваційної політики.

На сьогодні найбільший потенціал мають групи підприємств малого інноваційного бізнесу:

1 - впроваджувальні фірми

2 - фірми паростки

3 - обслуговуючі фірми

4 - проектні бригади

5 - венчурні фірми

6 - інжинірингові фірми

Держ. підтримка: на основі пільгового кредитування та оподаткування, страхування й прямого фінансування венчурного підприємництва.

Головні напрямки державної підтримки та стимулювання: створення в рамках апарату виконавчої влади організації по стимулюванню розробок технічних нововведень; здійснення допомоги в розвитку наукових досліджень заохочується державою в цілях досягнення домовленості інтересів фірм та державної влади; активна підтримка державою малого бізнесу-піонеру нової техніки та технології; використання державного регулювання й господарських норм для економічно-правової й адміністративно-організаційної інтеграції, яка забезпечує спеціалізацію й кооперацію підприємств та організацій виконавців держзамовлень в галузі інновацій; створення мережі технополісів та технопарків тощо.

53.Прямі та непрямі методи сприяння розвитку інноваційної діяльності з боку держави.

Заходи прямого регулювання:

• затвердження спеціалізації та програми створення тех­нополіса; • фінансову участь у створенні базової інфраструктури; • фінансування національних науково-технічних про­грам із розробки основних видів наукоємної продукції й технології; • надання спеціальних позик під конкретні науково-технічні проекти, що повертаються тільки в разі комерцій­ного успіху нової технології або продукції; • розміщення державних науково-дослідних лабораторій у технополісі; • часткове фінансування фундаментальних досліджень в університетах та інших науково-дослідних організаціях технополіса; • фінансову підтримку пріоритетних нових (у тому числі цілком нових) виробництв, надання їм цільових позик; • розміщення державних (у тому числі військових) за­мовлень і забезпечення масових закупівель; • протекціонізм нового наукомісткого сектора в еко­номіці.

Непрямі заходи: • стимулювання дослідних і проектних робіт: спеціальні податкові пільги, прискорена амортизація фондів, пільго­ва оренда державних фондів та ін.; • стимулювання Інн. діяльності (часткове звільнення від податків ризикового бізнесу, створення їм неоподатковуваних 53 страхових резервних фондів, надання субсидій тощо); • вільний доступ до обладнання і патентів, що перебува­ють у державній власності; • створення державних інформаційних, консультацій­них та інших центрів з обслуговування і служб; • надання допомоги в підготовці й перепідготовці пер­соналу; • забезпечення домовленості з приватними банками про надання організаціям і під-ва м технополіса пільго­вих кредитів; • сприяння об'єднанню дослідників, виробників у спілки та асоціації, укладання між ними спільних науково-техніч­них проектів і різноманітних угод; • прийняття тимчасових пільг у законодавстві (обмежен­ня антимонопольного законодавства та ін.); • захист внутрішнього ринку, ринку нової наукомісткої продукції. Основною тенденцією в сучасній політиці державного регулювання процесів створення і функціонування технополісів у розвинених капіталістичних країнах вважаєть­ся поступова заміна заходів прямого (в тому числі фінан­сового) регулювання побічними важелями, стимулювання приватних фінансових вкладень при скороченні частки державних вкладень. Для японської економіки характер­на ще й тенденція до поступового скорочення державного регулювання і розширення управління на місцях регіо­нальними органами влади.