1.Становлення та розвиток теорії інновацій.

Зародження Інн. теорії відноситься до початку 20 століття, але питання пов'язані з наук.– техніч. прогресом (НТП) та його впливом на розвиток сусп-ва вивчалися ще в роботах класиків ПолітЕк.

1. Теорія пов'язана з дослідженням Адама Сміта. Він пов'язував НТП з характером розвитку вир-ва і потребами вир-ва.

2. Теорія К.Маркса. Він вважав, що РПС є базисом, а НТП надбудовою, наслідком, а не причиною розвитку вир-ва.

3. Неокласична школа. Її представники вважали, що НТП це заданий фактор при дослідженні ринкової економіки.

4. Кейнсіанська теорія. Ця теорія розглядала економічні процеси у короткостроковому періоді, тому НТП не приділялося достатньої уваги.

5. Лише після 2-ї світової війни представники неокласичного ренесансу довели, що НТП є основним фактором розвитку. Тобто з цього періоду НТП розглядається як фактор вир-ва разом із $ і працею. Але головною постаттю серед фундаторів Інн. теорії є австрійський економіст Йозеф Шумпетер. Саме він ввів в ек. науку поняття Інн. процесу, в своїй роботі “Теорія економічного розвитку”. В цій роботі мова ще не йшла про Інн. і Інн-й процес, а лише про нові комбінації у розвитку. Шумпетер виділив 5 основних змін в розвитку:

1. використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового ринкового забезпечення вир-ва;

2. впровадження продукції з новими якостями;

3. використання нової сировини;

4. зміни в орг-ції вир-ва МТЗ вир-ва;

5. поява нових ринків збуту.

Пізніше Шумпетер починає використовувати поняття Інн. як зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових вир-х і транспортних засобів, нових ринків і форм організації промисловості. Шумпетер розділяв Інн. на 3 послідовні стадії: 1. Винахід. 2. Нововведення. 3. Розповсюдження. Шумпетер відмітив, що інновація як ек. категорія, це не просто нововведення, а нова функція вир-ва, зміна технології вир-ва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація – це стрибок від старої виробничої функції до нової. Крім того, Шумпетер дає визначення винаходу. Винахід – це ідеї, що є корисними для використання у бізнесі але не обов'язково там впроваджуються. Дослідження та розробки – це комерційне впровадження нової продукції, чи нових засобів вир-ва. Свою ек.– Інн. теорію Шумпетер поєднав з теорією довгих циклічних коливань Кондратьева.

2.Місце та роль інновацій у системі господарювання.

Інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, або доведенням до проектної потужності нової технології. По мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше не відомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, ринки, нових споживачів. Сукупний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки механізму дифузії інновацій. Інновація внаслідок свого комплексного розгортання утворює нову технолого-соціально-економічну підсистему суспільства, яка складається з: галузей, які здійснюють інновацію; галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги; галузей, що виникають у “шлейфі” розвитку нового технологічного стилю.

Важливість інновацій обумовлює тісний взаємозв’язок між науково-технічною, виробничою та інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного акту, а комплексу дій суб’єктів господарювання та складових національної інноваційної інфраструктури, який набуває вигляду інноваційного процесу.

Практично, інновація являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже, забезпечує видозміну виробничої функції. За визначенням, інновація в соціально-економічній системі є способом якісно більш ефективного використання ресурсів.

Стратегічний суспільний ефект інновацій:

- здійснюють прискорення зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

- забезпечують прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорюють структурні зрушення, сприяють перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

- поліпшують статус країни в глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві.