96. 70.Укр торгівля у др пол. Хvii–хviiі ст. (фінанси, кредит, грошовий обіг)

Запорозькі козаки вели торгівлю з різними районами України й Росії, а також з Кримом, Польщею, Туреччиною. Вивозили хутра, шкіру, вовну, мед, віск, коней. Ввозили — зброю, оливо, сукна, папір, деякі предмети розкоші.

Внут торгівля зосереджувалася по містах, де були крамниці й «торгові ряди», та по великих селах, де, крім постійних крамниць, були «торги» в неділю або в інші дні тижня. У XVIII ст. дуже поширюються кількаденні ярмарки, на які приїздили купці з цілої України, а іноді й З за кордону. Зовнішня торгівля поступово обмежувалась.

Поволі головне місце б зовнішній торгівлі зайняла українсько-російська торгівля. До Росії вивозили сировину — шкіру, вовну, спиртові напої, гнали худобу. З Росії ввозили сіль, голки, ножі, коси, хутра, переважно соболеві, тканини — кармизин, камку.

У значних торговельних осередках купецтво об'єднується в торговельні компанії, зразком для яких служило Ніженське торговельне братство. Ці організації не тільки вели торговельні операції, але й брали в оренду збирання податків до міської та військової скарбниць.

Економічне життя України стало складовою частиною загальноросійського — формувався всеросійський ринок.

Великого розмаху набувають в Україні російські державні та приватні підприємства.

Характерною ознакою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці XVII—XVIII ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяли поглиблення поділу праці, поступова диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги.

Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, Наступною ланкою системи внутрішньої торгівлі були торги, які спеціалізувалися на продажу певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Львів — худоби тощо). На них скуповували товар для оптового продажу на ярмарках. Невпинно зростає кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис, а на Слобожанщині — майже 2 тис. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб. Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Сілезія, Пруссія, Італія, Молдавія, Персія, Індія та ін.Отже, наприкінці XVII—XVIII ст. характерними ознаками соціально-економічного розвитку українських земель були збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку.

71.Суспільно-політичний устрій Слобожанщини у другій пол. Хvii–хviiі ст.

Половина всього населення Слобідської України у 18ст складало козацтво. Воно поділялося на старшину, виборних (або компанійських) козаків, які несли військову службу, і козаків-підпомічників, які допомагали виборним харчами або грішми. По дворах козаків жили підсусідки (1732 їх було в 4 полках 12 973), переважним чином це були колишні козаки і селяни, які втратили власне господарство та землю і наймитували у заможних господарів. Виборні козаки поступово перетворилися на замкнутий вільний стан, а підпомічники — на підданих, залежних від козацької старшини. Селяни ділилися на вільних, які мали власну землю, і тих, що жили на землях козацької старшини, російських поміщиків, монастирів тощо і за це відробляли панщину Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти на Слобідській Україні в 17 ст. не було. Окрему групу, досить строкатого соціального й господарського складу, становили росіяни — «служилі люди» різних розрядів, пізніше, у 18 ст. дворянство-поміщики (росіяни, молдавани тощо), «посадські люди», «однодворці» й «крестьяне». Соц. устрій С. У., чимало відмінний від того, що був на Московщині. Відносини між гетьманським урядом і укр. старшиною С. У. зміцніли за часів І. Самойловича й І. Мазепи. Обидва гетьмани прагнули поширити владу свого «регіменту» на С. У., куди перейшла значна частина зігнаного з предковічних земель населення Правобережжя. Ставлення слобідської старшини до цих планів було подвійне. Сумська й Охтирська старшина, ближче зв'язана, а навіть споріднена з старшиною Гетьманщини, загалом підтримувала ці плани, тоді як старшина трьох сх. полків С. У. воліла залишитися під безпосередньою владою царя, лише дістаючи більше автономних прав для всієї С. У. За цих умов, надто ж під впливом антиукр. політики Росії щодо Гетьманщини після Полтавської поразки 1709, питання про об'єднання С. У. з Гетьманщиною втратило актуальність.

Але це не відбилося на взаєминах С. У. і Гетьманщини. Крім зв'язків екон. і культ., велике значення мали близькі родинні й родові зв'язки між вищою старшиною С. У. і Гетьманщини. З цим пов'язані були й чималі зем. володіння деяких гетьманських фамілій на С. У. (зокрема Миклашевських, Полуботків, Самойловичів тощо). Нерідко представники лівобережної старшини посідали важливі старшинські уряди на С. У.). Але вони не поривали зв'язків з Гетьманщиною, де в них також були маєтки й їх родичі посідали ті чи ті уряди. З другого боку, слобідські діячі іноді брали безпосередню участь у політ. житті Гетьманщини. С. У. давала тимчасовий (вільний чи невільний) притулок гетьманським діячам та їх родинам у час політ. або військ. криз (зокрема під час війни 1708 — 09).