64. Етапи зас Слобожанщини у др.. Пол.. 17-18

Слобідська Україна – історична область, до якої входила територія сучасної Харківської, східна частина Сумської, північ Донецької та Луганської областей України; пд..-сх. Частина Воронезької, пд.-зх. частина Білгородської, південь Курської областей Росії.

Починаючи з др..пол. 16 ст., а особливо з 30-х рр.. 17 ст, Слобожанщину почали поступово заселяти українські селяни і козаки з Лівобережної і Правобережної України, які втікали від гніту польських феодалів. Одним із перших колонізаторів був гетьман Ясько Острянин, що в 1638 з полком і з 900 людей оселився коло Чугуєва. Нові хвилі еміграції пішли після Берестецької невдачі 1651, а далі за Руїни. Так, 1652 1 тис. козаків під проводом полковника Івана Дзиковського з жінками й дітьми прийшли з-під Острога на Волині. Недалеко від Дону, на річках Тихій Сосні й Острогощі, вони заснували місто Острогозьк. Полковник Дзиковський привів із собою всю полкову старшину: обозного, писаря, осавулів, а також двох священників. Переселенці прибули з усім господарством, що полегшило життя на новому місці. Інший великий гурт переселенців із м. Ставища Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим 1652 заснували місто Суми. У 1654 на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано Харків. Подібну історію заснування мали такі міста як Охтирка, Ізюм та ін. одночасно з містами закладалися села. У них оселялися невеликі групи переселенців з різних земель України. Оскільки поселеня, що винкали, були звільнені від податків, то й називалися вони – «слободами». Залишали обжиті місця й вирушали в небезпечну подорож здебільшого заможні козацькі родини. Заохочувані царським урядом, вони отримували певні привілеї.до головних з-поміж них належало право займанщини: кожний переселенець мав право привласнювати собі стільки землі, лісу, сіножатей, скільки міг обробити. Зайнята земля не обкладалася податком. Так само не бралися податки із господарських промислів. Замість сплати податків укр.. переселенці зобов’язувалися відбувати військову службу. Численних переселенців приваблювало також право на козацьке самоврядування, що його царський уоя спочатку колонізації зберігав за українцями. Визнання переселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Права укр.. переселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами.

Паралельно з масовою народною колонізацією йшла також монастирська колонізація. На Слобожанщині колонізація монастирська хронологічно випередила навіть народну колонізацію: в 1624 відома перша згадка про Святогорський монастир. В 1652 засновується монастир у Острогозьку, там же поруч чоловічого монастиря постає жіночий. Монастирі заводять своє господарство, осаджують на своїх землях селян. Рівночасно зводятьс школи і служать таким чином культурними осередками.

65. Адмін.-терит. Устрій на Слобожанщині: формування полків, їх устрій та функціонування

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України був подібним до устрою Гетьманщини, хоч існували і певні відміності. На території Слобожанщини сформувалося 5 козацьких полків – Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський. Полки підлягали московському воєводі в Білгороді, який подавав полковникі до затвердження царем. Ці полки, як і в Гетьманщині, були не тільки військовими, а й адмін.-терит. одиницями. Полки поділялися на сотні. Поком керував полковник з полковою старшиною. Полкова страшина складалася з полкового обозного, який завідував артилерією і фортецями, судді, осавула і хорунжого – помічників полковника у військовій справі та двох писарів. Посада полковника була виборною. Він очолював адміністрацію полку, затверджував судові поставнови, роздавав поселенцям вільні землі, а також командував полком під час походів. Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобожанщині нерідко траплялося успадкування посади полковника. Це зумовлювалося особливостями заселення нових земель: полковники були звичайно втажками переселенських груп, вони мали надзвичайний авторитет, бо фактично були засновниками полків, на відміну від Гетьманщини. Полковник мав знаки своєї влади: пернач (шестигранна булава), прапор і печатку.він писав від свого імені грамоти, які складом і формою нагадували гетьманські універсали.

Якщо спочатку козацьку старшину обирали на козацьких радах, то у 18 ст. царський уряд призначав старшину з верхівки козацтва. Судові справи вирішувалися у т.зв. полковій ратуші. В сотні були ті самі старшини. Сотника вибирала полкова страшина, а він сам добирав собі сотенних старшин.

Справи слобідських полків підлягали в Москві т.зв. „Розрядному Приказу”, де «приказ» - рід міністерства. З кінця 17 ст. слобідські полки передано в завідування т.зв. «Великоросійського Приказа». Основою конституції полків були царські «жаловані» грамоти. Першу таку грамоту отримав Острогозький полк у 1652, в 1669 отримали Харківський, Сумський, Охтирський, у 1670 – Ізюмський. Ці гармоти надавали: право власного козацького устрою, свободу від податків на землю, право вільної торгівлі й вільного викурювання горілки.