Iдентичність і модернізація (частина перша, 22 листопада 2007, “День”)
Якщо розповідати про Японію, то варто говорити у контексті «Японія та весь інший світ». Після всіх моїх подорожей ще не було відчуття, що побачила країну, якусь дуже близьку до України — і щоб водночас було так помітно, на яких історичних пунктах наші шляхи кардинально розійшлися. Чи зустрінуться в майбутньому? Особисто мені дуже хотілося б.
Ми багато років у газеті намагаємося сфокусувати увагу читачів на необхідності двох речей — зберігати свою ідентичність і одночасно модернізуватися. Коли перебувала на запрошення МЗС Японії в цій країні, отримала вичерпні докази, що це можливо. Спосіб, у який вирішила свої проблеми Японія після Другої світової війни, гідний наслідування.
Не забудьте про шпаківню в місті майбутнього
Отже, спершу про ідентичність. Японці підкреслено трепетно ставляться до того, що вони — японці й відрізняються від решти. Це виражається, передусім, у ставленні до історії свого народу. Все, що пов’язане з історією, охоплено загальним пієтетом. Наприклад, в стародавньому місті Ісе є древній синтоїстський храм — там завжди людяно. І це стосується як синтоїстських, так і буддистських храмів. Як сказав мені професор університету Аояма Гакуїн Сігекі Хакамада, на його думку, японці — не дуже релігійні люди, але водночас віра й відвідини храму займають багато місця в їхній душі. До речі, святі споруди в гарному стані й тамтешні відвідувачі — не стільки туристи, скільки самі японці.
Потім, звичайно, у ставленні до мови. Вивченню японської мови приділяється дуже багато уваги. Нам розповідали, що з першого класу по четвертий японська мова і математика у школі — найважливіші предмети. Знову ж таки — ідентичність і модернізація. Мова — свій сакральний код, а математика розвиває мислення для модернізації.
Сюжети, які обов’язково потрібно згадувати, коли говориш про ідентичність та модернізацію, стосуються найперше школи.
Не можу бути глибоким експертом з питань, пов’язаних з освітою, але те, що побачила, спілкуючись через перекладачів зi школярами в Хіросімі та інших містах й історичних місцях, вразило. Всюди діти пишуть, очевидно, за дорученням вчителів, свої враження й ставлення до побаченого або малюють на свіжому повітрі. Пригадалося, як у першому класі моя вчителька Павлина Федорівна постійно водила нас у парк біля школи... Там ми сідали на звичайне рядно і серед старих дерев та співу птахів вона читала нам книжки. Здається, що із плином глобальних процесів ми даремно відмовляємося від того теплого, що було раніше у нашій старій школі. І що з ностальгією побачила в Токіо.
Я отримала велике задоволення, відвідавши Panasonic Center на їхнє люб’язне запрошення. Причому у самій формі цього візиту теж була виявлена характерна для японців особлива чемність. Мене захоплює їхнє вміння до деталей підготувати візит гостей. Так от, на супермодерному великому екрані у Panasonic Center були написані вітальні слова на мою адресу... Серед див, що виробляє Panasonic, — хороші відеокамери й фотоапарати, телевізори нового покоління... Але я не знала, що фірма приділяє значну увагу створенню побутових технологій, тому Будинок майбутнього був абсолютним відкриттям! Це триповерхова будівля для родини, яка складається з трьох поколінь (дідусь-бабуся — тато-мама — дитина), де все враховано. Сонячна батерея на даху будинку, енергозберігаючі побутові пристрої і технології роблять його повністю автономним, не потребуючим зовнішнього енергозабезпечення. Сучасні телевізійні панелі різних розмірів майже у всіх кімнатах виконують роль не просто телевізорів, але й пристроїв для розваг, психологічного розвантаження, спілкування через iнтернет, управління побутовими приладами. Для цього не потрібні складні пульти. Управління ними відбувається легкими дотиками пальців руки до самих панелей. А, наприклад, замок відкриється тільки тоді, коли за райдужною оболонкою ока тебе ідентифікують як свого. Є і все інше: прекрасний робочий кабінет, — сенсорна диво-кухня, добре обладнані ванні кімнати з мікророзпиленням води, що не висушує шкіру... Але є й кімната, де враховані побутові звички старшого покоління японців: наприклад, спати на циновках чи проводити таку важливу для родини чайну церемонію. Стільки зручностей! При всьому тому, на даху будинку, де облаштовано садочок, відведено місце для шпаківні...
Крім того, могутній концерн, як розповів один із його представників Ріцуко Томінага, займається низкою гуманітарних питань. Наприклад, створена програма озеленення — Panasonic висаджує дерева. Наступне, що мене вразило: вони звернули увагу на те, що зараз школярі мало задають запитань. Це так звана чутлива проблема «однієї кнопки» — і не тільки, мабуть, у Японії. Тобто людині не потрібно знати, як усе влаштовано, їй достатньо натиснути одну кнопку — і все працює. А коли не працює, то треба викликати майстра... Так от, було вирішено, що співробітники Panasonic Center зустрічатимуться із школярами. Я бачила ці спеціально створені моделі й макети, які дозволяють продемонструвати, як, наприклад, виникає електрострум. Цікаво, і з гумором. Уявіть, наукові співробітники витрачають свій час у суботу на спілкування зі школярами, щоб пояснити, заінтригувати, розвивати мислення і, врешті-решт, щоб діти ставили запитання. Зі школи починається розуміння того, чим сильна Японія.