8. Формулювання стратегії розвитку підприємства.

Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприєм­ства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взає-моузгоджених заходів і дій, що відображають довгостроко­ві цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування полягають у:

1) формуванні місії і стратегічних цілей діяльності під­приємства;

2) аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища під­приємства;

3) аналізі стратегічних альтернатив та вибори базової стратегії;

4) розробці функціональних стратегій підприємства;

5) плануванні ризику;

6) реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.

Основними розділами стратегічного плану є:

► план маркетингу;

► план виробництва;

► план кадрового забезпечення;

► фінансовий план;

► планування ризиків;

► створення і підтримання іміджу фірми.

9. Базові стратегії підприємства.

Процес стратегічного планування починається з розроб­ки стратегії.

Стратегія - це визначення довгострокового курсу розвитку фірми, його затвердження та розподіл ре­сурсів для його реалізації.

Розробці стратегії передує визначення місії підприємст­ва, тобто мети, для якої фірма створена і яка повинна бути досягнута в плановому періоді. Місія є комплексною метою, яка включає як зовнішні (пов'язані з конкуренцією) орієнти­ри діяльності, так і внутрішні (підвищення продуктивності).

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії). Ціль — це конкретний стан окремих характе­ристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

У рамках із зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання мо­жуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інте­грованого росту, стратегія диверсифікованого росту.

На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій (стратегій окремих функціо­нальних підрозділів підприємства).

10.Тактичні плани.

Середньострокові плани деталізують стратегічні плани щодо хронологічного порядку досягнення тих чи інших цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідаль­них за виконання осіб. Чітко вираженої межі між стратегіч­ними і середньостроковими планами немає.

Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питан­нях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необ­хідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник під­приємства разом з головним економістом.

Основними розділами тактичного плану є:

• план маркетингу;

• виробничий план;

• науково-дослідна робота і підвищення технічного рів­ня виробництва;

• план по праці і заробітній платі;

• план по інвестиціях і капітальному будівництву;

• план матеріально-технічного забезпечення;

• план соціального розвитку колективу;

• план по охороні навколишнього середовища;

• план по собівартості, прибутку і рентабельності;

• план зовнішньоекономічної діяльності;

• фінансовий план.

Етапи розробки поточного плану такі:

1) аналіз результатів діяльності підприємства;

2) розробка заходів щодо підвищення ефективності діяль­ності підприємства та підвищення його конкурентоспро­можності;

3) дослідження ринку і формування портфеля замовлень

на продукцію підприємства;

4) обгрунтування окремих розділів плану;

5) розгляд проекту плану радою трудового колективу та його затвердження; 6) доведення техніко-економічних показників до струк­турних підрозділів підприємства. Місячні поточні плани містять той самий набір техні­ко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року. Оперативно-виробниче планування включає календар­но-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, мі­сяць і доведення їх до структурних підрозділів підприєм­ства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням. Оперативно-виробниче планування покликане забезпе­чити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-еконо­мічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на вели­ких підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ. 11. Система показників планування. Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників. Під по­казником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності.

Розрізняють такі групи показників: 1) проміжні і кінцеві; 2) натуральні і вартісні; 3) кількісні і якісні; 4) абсолютні і відносні; 5) інформаційні, розрахункові, затверджувані.