17. Основні завдання діяльності практичного психолога освіти.

Основні завдання практичного психолога в системі освіти на загал є такими:

• виявляти психологічну готовність дітей до навчання, спільно з педагогом накреслювати програми індивідуальної роботи з ними з метою покращення адаптації дошкільнят і молодших школярів до школи;

• розробляти й здійснювати сумісно з педагогами й батьками розвивальні програми з урахуванням індивідуальних особливостей і завдань розвитку особистості вихованців і учнів на кожному віковому етапі;

• здійснювати діагностико-корекційну роботу з невстигаючими й недисциплінованими учнями;

• діагностувати інтелектуальні й особистісні своєрідності учнів, які перешкоджають нормальному перебігові процесу навчання і виховання, здійснювати їхню корекцію;

« виявляти й усувати психологічні причини порушень міжособистісних відносин учнів з учителями, однолітками, батьками й іншими людьми;

• консультувати адміністрацію школи, вчителів і батьків із психологічних проблем навчання й виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних процесів і характеру;

• проводити індивідуальні й групові консультації учнів з питань навчання, розвитку і проблем життєвого самовизначення, самовиховання й взаємовідносин з однолітками й дорослими;

• вести профорієнтаційну роботу.

17. Розвиток та корекція особистості за допомогою методів немедичної психотерапії та активного соціального навчання.

Психотерапевтичними методами надання психологічної допомоги має право користуватися тільки дипломований психолог, який має відповідну кваліфікацію. Військовий психолог може використовувати в цілях надання психологічної допомоги різні методи немедичної психотерапії. Основні методи за формою психотерапевтичного впливу діляться на дві великі групи: індивідуальна психотерапія; групова психотерапія.

Методами немедичної психотерапії вирішуються відповідні цілі та завдання:

• вивчення особистості клієнта, його емоційного реагування, мотивації, системи відносин, виявлення причин, що сприяють як виникненню, так і збереженню невротичного стану;

• досягнення у клієнта усвідомлення і розуміння причинно-наслідкових зв'язків, між особливостями його системи відносин і його психологічною проблемою; допомога клієнту в розумному вирішенні психотравмуючої ситуації, зміні при необхідності його об'єктивного становища і ставлення до нього оточуючих;

• зміна ставлення клієнта, корекція неадекватних реакцій і форм поведінки, що веде до поліпшення самопочуття клієнта і до відновлення його соціального функціонування.

Широке розповсюдження та застосування в педагогічній та віковій психології в останні роки дістали методи активного соціально-психо­логічного навчання (АСПН), які розробила Т.С. Яценко. Ці методи за­стосовуються у вищих навчальних закладах для підготовки майбутніх спеціалістів, зокрема вчителів та психологів-практиків. Результативність такого навчання полягає в здатності суб'єкта децентрувати увагу, "бути в ситуації і над нею", в умінні оптимально розв'язувати проблеми, що ви­никають спонтанно у мінливій та неповторній ситуації.Може поєднувати такі техніки психокорекційного процесу, як психоаналіз комплексу тематичних малюнків, роботу з авторськими та неавторськими творами мистецтва, психодраму (у варіанті АСПН), роботу із застосуванням предметних моделей іграшок, психоаналіз казки про своє життя тощо.

Активне соціально-психологічне навчання в групі дає його учасникам змогу пізнати причини труднощів у спілкуванні особистісного характе­ру та зрозуміти їх психологічну зумовленість. У психокорекційному про­цесі учасник АСПН не лише збагачується специфічними знаннями про механізми власної психічної організації та її структуру на свідомому та несвідомому рівнях, а й пізнає систематизовані тенденції поведінки, які не завжди є виправданими з професійного погляду. За таких умов суб'єкт навчається самокорекції та самодіагностиці.