24. Психолого-педагогічна допомога дітям у випадку соціально-педагогічної занедбаності.

Часто буває, що низький рівень розвитку довільності є наслідком соціально-педагогічної занедбаності дитини. Р.В. Овчарова пропонує таке визначення цього поняття: «Соціально-педагогічна занедбаність – це стан особистості дитини, який проявляється в низькому рівні розвитку властивостей суб’єкта діяльності, спілкування, самосвідомості та концентровано виражається в порушеному «образі Я»

Основні ознаки соціальної занедбаності в дитячому віці:

• низький рівень розвитку соціально-комунікативних якостей особистості;

• низький рівень соціальної рефлексії;

• труднощі в оволодінні соціальними ролями.

Педагогічна занедбаність зумовлена в першу чергу недоліками навчально-виховної роботи, наслідком чого є несформованість дитини як суб’єкта учбово-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності.

З метою допомоги подолання стану СПЗ Р.В. Овчаровою розроблено метод комплексної експрес-діагностики стану соціально-педагогічної занедбаності дітей. Комплексна експрес-діагностика соціально-педагогічної занедбаності – це поглиблений і всебічний аналіз розвитку дитини, який передбачає виявлення позитивних сторін, недоліків і їх причин, спрямований на гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності педагогічного процессу

В основу методу покладені незалежні характеристики дитини педагогом і психологом. Метод визначає наявність чи відсутність стану соціально-педагогічної занедбаності і використовується одночасно із спостереженням за дітьми, яке ведуть педагоги і психолог.

Метод складається із п’яти шкал + одна додаткова шкала.

Психолого-педагогічна корекція – сукупність спеціальних психологопедагогічних впливів на особистість занедбаної дитини з метою її адаптації в якості суб’єкта спілкування, діяльності та самосвідомості.

Методи психокорекції індивідуально-типологічних особливостей особистості: прийоми розвитку довільності в руховій, пізнавальній, емоційній сферах;

методи когнітивного тренування вербального інтелекту; методи терапії засобами мистецтва.

Методи психокорекції властивостей суб’єкта спілкування: ігрова корекція в групі; метод позитивного спілкування; рольове на учіння; комунікативні ігри та вправи.

Методи корекції порушень розвитку самосвідомості: вправи на ідентифікацію; розвиток позитивного сприймання інших; методи самонавіювання.

Психолого-педагогічна профілактика – система попереджувальних заходів, пов’язаних із усуненням зовнішніх причин, факторів та умов, які викликають певні недоліку в розвитку дітей.

24. Емоційні порушення у молодшому шкільному віці, їх діагностика та шляхи корекції.

Як відомо, дитина 6-7 років вже вміє володіти своїми емоціями, прагне співвідносити свої дії та бажання з діями і бажаннями оточуючих. Особливі вимоги до волі дитини пред'являють ситуації, в яких стикаються протилежні мотиви. Найважче - момент вибору, коли відбувається внутрішня боротьба соціальних норм і імпульсивних бажань.

Одним з найбільш поширених запитів шкільного психолога з боку вчителя є проблема емоційної нестійкості, неврівноваженості учнів. Педагоги не знають, як поводитися зі школярами надмірно впертими, образливими, забіякуватими, або, наприклад, з дітьми, дуже болісно переживають будь-яке зауваження, плаксивими, тривожними.

Умовно можна виділити 3 найбільш виражені групи так званих важких дітей, що мають проблеми в емоційній сфері.

1. Агресивні діти. Безумовно, в житті кожної дитини бували випадки, коли він проявляв агресію, але, виділяючи дану групу, ми звертаємо увагу насамперед на ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, часом неявних, викликали афективна поведінка.

2. Емоційно-розторможені діти.Відносяться до цього типу діти на все реагують дуже бурхливо: якщо вони виражають захват, то своїм експресивним поведінкою "заводять весь клас"; якщо вони страждають - їх плач і стогони будуть занадто гучними і зухвалими.

3. Занадто сором'язливі, вразливі, образливі, нерішучі, тривожні діти. Вони посоромляться голосно і явно висловлювати свої емоції, будуть тихо переживати свої проблеми, боячись звернути на себе увагу.

Шкільному психологу разом з вчителем необхідно визначити особливості сімейного виховання дітей, у яких є труднощі в розвитку емоційної сфери, ставлення оточуючих до них, рівень їх самооцінки, психологічний клімат у класі. На цьому етапі використовують, як правило, такі методи, як спостереження, бесіда з батьками і учителями, з самим учнем, проективні методи. Якщо з батьками і педагогами встановилися довірчі відносини, якщо вони націлені на співпраця з психологом для надання допомоги дитині, можна використовувати різні методики, навчально рефлексивного аналізу своєї діяльності батьків, вихователя або вчителя.

Різні діагностичні прийоми допомагають шкільного психологу виявити насамперед можливі причини дезадаптивного поведінки дитини, характер внутрішніх проблем, особливості захисних механізмів

Однак не можна не враховувати, що часом емоційний стрес у дітей провокують педагоги, самі того не бажаючи і не усвідомлюючи. Вони вимагають від своїх учнів такої поведінки і рівня успішності, які для деяких з них є непосильними.

Різні форми ігрової терапії (Т.Д. Лендрет, 1994), емаготерапії (терапії образами), арттерапії допомагають дитині пережити свої колись пригнічені почуття. Так, казкотерапія дає дітям можливість ідентифікувати себе з героями казок і разом з ними пережити важкі емоції, внутрішньоособистісні конфлікти та успішно розв'язати їх. Відповідно з віком діти отримують в доступній формі психологічні знання, що дозволяють впоратися з почуттям самотності, неповноцінності, невпевненості в собі, з переживаннями провини, сорому. Подальше промальовування казок також дає можливість висловити свої почуття за допомогою образів, символів, тобто звільнитися, "очиститися" від гнітючих емоцій.