Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді до іспиту з дисципліни «Психологічна служба» для студентів спеціальності « Психологія»..docx
Скачиваний:
212
Добавлен:
17.01.2019
Размер:
216.85 Кб
Скачать
  1. Дошкільники групи ризику.

В наш час збільшується кількість дітей групи ризику. Якщо раніше мова йшла лише про підлітків,то на сьогоднішній день таку категорію дітей складають і діти дошкільного віку. Саме тому проблема попередження потрапляння дітей до групи ризику,робота з такою категорією дітей,вироблення правильних корекційно-розвивальних методів стає найактуальнішою для сучасного практичного психолога дошкільного закладу.  Діти групи ризику — це діти, які через особистісні, соціальні або фізичні особливості схильні до ризику розвитку психологічної та/або соціальної дезадаптації. Діти цієї групи становлять ризик як для суспільства, так і для самих себе — ризик втрати  життя, здоров'я, можливостей розвитку й становлення як повноцінної особистості.  Традиційно до групи ризику входять такі діти: з неблагополучних сімей; педагогічно занедбані; з проблемами в розвитку, які не мають яскраво вираженої клініко-патологічної характеристики; з девіантною поведінкою; з психо-емоційними розладами; з хронічними захворюваннями, інваліди. 

Аналіз умов життя дітей групи ризику показує, що неможливо виокремити головну причину, що стала, так би мовити, пусковим механізмом девіантної поведінки, найчастіше можна фіксувати поєднання багатьох несприятливих умов, які створюють пряму загрозу здоров'ю дитини, її повноцінному розвитку та життю в цілому. У таких дітей виникають значні відхилення як у поведінці, так і в особистісному розвитку. Усі ці прояви порушення соціалізації є свідченням девіантної поведінки дитини.

Із дітьми групи ризику працювати нелегко, проте необхідно задля попередження соціальних втрат і, насамперед, розвитку повноцінної особистості кожної дитини. Тому практичний психолог має бути обізнаним зі змістом профілактичної роботи з дітьми групи ризику в цілому для того, щоб чітко розуміти свої завдання та зв'язки зі суміжними фахівцями в цій комплексній роботі.

  1. Причини труднощів у навчанні молодших школярів.

Педагоги-науковці основну причину неуспішності, перш за все в недосконалості методів викладання. З цим не можна не погодитися. Досвід роботи педагогів-новаторів В.М. Шаталова, С.М. Лисенкової та інших підтверджує вірність такої точки зору. Тим часом багато вчителів схильні пояснювати слабку успішність недоліком вольових і деяких моральних якостей дітей, відсутністю старанності. Щоб не спрощувати проблему неуспішності учнів, необхідно зауважити, що в її основі лежить не одна причина, а декілька, і досить часто вони діють у комплексі. Буває й так, що на первинну причину неуспішності учня нашаровуються нові, вторинні причини як наслідок відставання в навчанні.

Психологічні причини, що лежать в основі неуспішності, І.В. Дубровіна та інші психологи об'єднали в дві групи, до першої з яких віднесли недоліки пізнавальної діяльності в широкому сенсі слова, а до другої - недоліки в розвитку мотиваційної сфери дітей.  І.В. Дубровіна розглядає особливості невстигаючих школярів, що відрізняються несформованістю правильних прийомів навчальної діяльності. Про цих учнів, на думку цього психолога, можна сказати, що вони не вміють по-справжньому вчитися. Навчальна діяльність, як і всяка інша, вимагає володіння певними навичками та прийомами. Рахунок в думці, списування літер за зразком, заучування віршів напам'ять - навіть такі з точки зору дорослої людини нескладні дії можна виконувати не одним, а кількома різними способами. Не всі вони будуть правильними, однаково ефективними. Дитина, що надійшов у школу і який зіткнувся з необхідністю виконувати нову для себе навчальну діяльність, часто не в змозі самостійно знайти адекватні способи роботи. Якщо його не навчати спеціально необхідним навичкам і прийомам, він буде інтуїтивно знаходити їх сам, і не завжди це будуть правильні і ефективні навички і прийоми. 

Класифікації причин

Однак є спроби тим чи іншим способом згрупувати причини неуспішності. Так, наприклад, А. М. Гельмонт, поставив задачу співвіднести причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (I категорія), часткової, але стійкої неуспішності (II категорія), епізодичної неуспішності (III категорія).

Як причини I категорії відзначені: низький рівень попередньої підготовки учня; несприятливі обставини різного роду (фізичні дефекти, хвороба, погані побутові умови, віддаленість місця проживання від школи, відсутність турботи батьків); недоліки вихованості учня (лінь, недисциплінованість), його слабкий розумовий розвиток.

Для II категорії зазначені: недоробка в попередніх класах (відсутність належної наступності); недостатній інтерес учня до досліджуваного предмета, слабка воля до подолання труднощів.

Для III категорії виявлені: недоліки викладання, неміцність знань, слабкий поточний контроль; неакуратне відвідування уроків, неуважність на уроках, нерегулярне виконання домашніх завдань.