42. Медіація, поняття та загальна характеристика

Медіація – процедура позасудового вирішення конфліктів (спорів) їх сторонами на засадах добровільності, самовизначення і рівності сторін, конфіденційності, незалежності та неупередженості із залученням медіатора, що спрямована на самостійне досягнення сторонами рішень щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору) в порядку, передбаченому цим Законом. Медіація проводиться на підставі договору про проведення медіації, який укладається сторонами конфлікту (спору) з одним або кількома медіаторами, або організацією, що забезпечує проведення медіації. Договір про проведення медіації укладається в простій письмовій формі, підписується усіма сторонами конфлікту (спору) та медіатором (медіаторами) або організацією, що забезпечує проведення медіації.

На відміну від судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них. Медіатором може бути фізична особа, яка пройшла спеціальну підготовку за відповідним напрямком в Україні або за її межами та отримала сертифікат або інший документ, що підтверджує проходження нею відповідної підготовки, та якій на момент укладення договору про проведення медіації виповнився двадцять один рік. Медіатор має бути сертифікований будь-яким підприємством, установою, організацією, які здійснюють підготовку медіаторів. Медіація ґрунтується на вільному висловленні сторонами власних позицій, думок, інтересів, міркувань, пропозицій щодо шляхів врегулювання їх конфлікту (спору), тощо. За результатами медіації сторони мають право укласти угоду про результати медіації та/або вчиняти будь-які інші дії, не заборонені законом, на виконання досягнутих домовленостей.

Угода про результати медіації укладається між сторонами конфлікту (спору) у простій письмовій форм. Угода про результати медіації є обов’язковою для виконання сторонами медіації.

У випадку порушення стороною медіації своїх зобов’язань за угодою про результати медіації, інша сторона медіації має право звернутися до суду з позовом до сторони, що порушила свої зобов’язання за угодою про результати медіації, про зобов’язання виконати умови такої угоди.

43.Провадження в Європейському Суді.

Підстави, форми та порядок звернення до Європейського суду з прав людини передбачені Європейською конвенцією із захисту прав та основних свобод людини.  Для того, щоб Ваша заява була прийнята до розгляду Європейським судом, необхідно дотримуватись наступних правил :

1. Суд розглядає заяви, направлені на адресу Генерального секретаря Ради Європи від будь-якої особи, недержавної організації чи групи осіб.

2. Суд розглядає заяви стосовно лише тих обставин, які мали місце після вступу в силу конвенції для конкретної держави.

3. Суд розглядає скарги, які пов’язані с порушенням лише гарантованих конвенцією прав.

4. Суд розглядає петиції лише тоді, коли були вичерпані всі внутрішньодержавні правові засоби захисту.

5. Суд приймає до розгляду заяви тільки протягом 6 місяців з дня прийняття остаточного рішення на національному рівні.

Суд не розглядає скарги, які (або):

• є анонімними;

• є по змісту тими ж, що були вже є предметом процедури міжнародного розгляду спору і не містять нової інформації, що відноситься до справи;

• є необґрунтованими;

• є зловживанням права подачі петиції.

Суд розглядає скарги тільки проти діянь, бездіяльності або рішень саме державних органів влади. Цінність Конвенції є не стільки у закріплених правах та свободах, скільки у механізмі розгляду індивідуальних та колективних скарг. Проте слід мати на увазі, що механізм Європейського суду буде працювати тільки в тому випадку, коли порушені права чи свободи передбачені Конвенцією.

Суд розглядає справи, які до нього поступають, у комітетах, які складаються з 3 суддів, в Палатах, які приймають рішення у складі 7 суддів, і у Великій Палаті, яка складається з 17 суддів. Розгляд індивідуальних скарг розпочинається в Комітетах, які вирішують питання про “підвідомчість ” скарги одностайно. Рішення Палати є остаточним , якщо (або):

• сторони заявили про відсутність намірів розгляду спору Великою Палатою;

• пройшло 3 місяці з дня прийняття Палатою рішення по суті і за цей час від сторін не надходило вимог про направлення справи на вирішення Великою Палатою;

Велика Палата розглядає справи в тих випадках, коли є необхідність тлумачення Конвенції чи Протоколів до неї або існує ймовірність того, що вирішення даного спору може суперечити раніше винесеному Судом рішенню. Рішення про передачу справи до Великої Палати може бути прийнято на будь-якому етапі розгляду спору до винесення рішення по суті за тих обставин, що жодна зі сторін не заперечує проти цього. Рішення Великої Палати є остаточними і оскарженню не підлягають. 44.Загальні правила виконавчого провадження. Відновлення втраченого судового провадження.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження протягом З робочих днів з дня надходження виконавчого документа:

1)за заявою стягувана або його представника;

2)за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадя­нина або держави в суді;

3)у разі якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Строки виконавчого провадження

За загальним правилом рішення повинні виконуватися протягом 6 мі­сяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого проваджен­ня, а рішення немайнового характеру — не пізніше 2 місяців.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1. про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, нарахованих за 1 місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за такими ви­платами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2. про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звіль­неного або переведеного працівника;

3. в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено закон про це зазначено у виконавчому документі.

Час виконання

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні з 6-ї до 22-ї години. Проведення виконання у неробочі та святкові дні дозволяються у цей же час, тільки якщо зволікання неможливе або проведення виконання не може бути здійснене в інші дні з вини боржника. Проведення виконавчих дій у нічний час допускається, тільки якщо невиконання рі­шення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян. Проведення дій у такий, невстановлений час здійснюється на підставі постанови державно­го виконавця, затвердженої начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Місце виконання

Згідно ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі дії прово­дяться за вибором стягувача або за місцем проживання, перебування, ро­боти боржника або за місцезнаходження його майна. Виконання рішення, яке зобов'язує боржника виконати певні дії, проводиться за місцем здій­снення таких дій. Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживан­ня боржника, місцезнаходження його майна, державний виконавець скла­дає про це акт і відсилає його разом з виконавчим документом до органу Державної виконавчої служби за новим місцезнаходженням боржника.

Якщо ж майна недостатньо для виконання рішення, а інше майно знаходиться в іншому районі, державний виконавець має право звер­нути стягнення на таке майно за погодженням з начальником відділу Державної виконавчої служби та за умови, що стягувач авансує витрати на організацію і проведення виконавчих дій.

Провадження у цивільній справі відображається в письмових матері­алах цивільної справи, які ведуться відповідно до правил судового діло­водства. Не виключається, що частина або всі матеріали цивільної спра­ви можуть бути втрачені. Така ситуація називається втратою судового провадження.

Втрата судового провадження може статися внаслідок об'єктивних (пожежа, стихійне лихо тощо), а також суб'єктивних причин - недбалості або навмисних дій працівників суду чи інших осіб (наприклад, крадіжки, підпалу, пошкодження). Передбачаючи можливість втрати судового провадження або його частини, законодавець встановив процедуру його відновлення. При цьому відновлення втраченого судового провадження не передбачає нового розгляду справи по суті або її перегляду, а лише визначає встановлення результатів судового розгляду, який уже відбувся раніше. Відновлення втраченого провадження можливе у будь-якому виді цивільного судо­чинства: позовному, наказному або окремому провадженні,

У порядку, встановленому ЦПК, підлягають відновленню лише ті цивільні справи, у яких провадження завершилось ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття прова­дження. Якщо ж матеріали цивільної справи були втрачені до ухвалення відповідного судового рішення, то у разі повної втрати провадження позивач може пред'явити новий позов, а у разі часткової його втрати - особи, які беруть участь у справі, мають право надати суду наявні в них докази або клопотати про вчинення тих процесуальних дій, результати яких бу­ло втрачено (призначити експертизу, витребувати докази тощо).