Гражданский процесс Тема 6

1. Однією з суттєвих гарантій реалізації громадянами права на судовий захист є можливість отримання правової допомоги. Переважна більшість учасників спірних правовідносин, які звертаються до суду за захистом своїх порушених або оспорених прав та законних інтересів, не володіють правовими знаннями та тільки в загальних рисах розуміють зміст та сутність своїх процесуальних прав та обов’язків. В зв’язку з цим вони не завжди можуть використати всі процесуальні гарантії при реалізації своїх прав в процесі розгляду та вирішення конкретної цивільної справи. Тому закон надає їм можливість брати участь у справі не тільки особисто, а й опосередковано через інших осіб – представників.

Потреба в правові допомозі не є єдиною причиною участі у справі представника. В деяких випадках ведення справи з допомогою представника обумовлене неможливістю особистої участі особи з об’єктивних причин (в зв’язку з віком, хворобою, обмеженням у дієздатності, недієздатністю тощо).

Дане право знайшло своє закріплення і в Конституції України (ст. 59), і в ЦПК (ст. 38), якими передбачено, що громадяни мають право вести свої справи в суді особисто або через свого представника.

У науці цивільного процесуального права немає єдиного розуміння поняття представництва. Останнє визначається і як система процесуальних дій, і як правовідношення, і як правовий інститут.

Вбачається, що процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

Значення представництва в цивільному процесі визначається метою надання допомоги, зокрема правової, сторонам, третім особам, заявнику, заінтересованій особі. Процесуальний представник також може посприяти суду у визначенні дійсних обставин справи, повному та всебічному розгляду та вирішенню справи і, відповідно, у здійсненні правосуддя в цивільних справах в цілому.

Аналізуючи питання процесуального представництва, слід враховувати таке: правовідносини, що складаються між представником та особою, яку представляють, представником та судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. В першому випадку правовідносини складаються з приводу визначення і оформлення повноважень представника. Вони носять матеріально-правовий характер, оскільки, як правило, ґрунтуються на угоді (цивільно-правовій або трудовій) та регулюються нормами цивільного, сімейного, трудового, корпоративного та інших галузей приватного права. Правовідносини між представником та судом складаються, як правило, з приводу розгляду та вирішення конкретної цивільної справи та регулюються нормами цивільного процесуального права.

Слід зазначити, що цивільне процесуальне представництво не тотожне з цивільно-правовим і має свої характерні риси та відмінності, зокрема:

- представництво у цивільному праві можливе щодо вчинення різноманітних правочинів, тоді як процесуальне – тільки щодо вчинення процесуальних дій у суді;

- метою цивільно-правового представництва є надання правової допомоги довірителю, а при процесуальному – також і суду;

- за умови цивільно-правового представництва участь у юридично-значимих діях здійснює тільки представник. При процесуальному представництві участь у справі представника не позбавляє особу права особистої участі в процесі;

- на відміну від представництва в цивільному праві, в цивільному процесі можливе подвійне представництво (законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам – представникам).

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

1. Представництво у цивільному процесі — це правовідношення, в силу якого представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав.

Представників в процесі можуть мати: сторони, треті особи (з самостійними вимогами чи без таких), особи, які відповідно до закону захищають права чи інтереси інших осіб.

Процесуальний інститут представництва є відносно самостійним щодо представництва, яке є в цивільному праві. Процесуальне представництво, зокрема, відрізняється наступним:

а) процесуальне представництво здійснюється в межах цивільної справи, що розглядається судом;

б) метою процесуального представництва є надання особі, яка бере участь у справі, допомоги у захисті прав та інтересів та реалізації її процесуальних прав;

в) допускається так зване “подвійне представництво”, коли, наприклад, законний представник доручає ведення справи договірно­му;

г) в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді повинен довіритель (у справах щодо усиновлення – ст.223 Сімейного кодексу України);

д) повноваження представника визначають­ся процесуальним законом, але можуть бути обмежені довіреністю.

Тобто цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного функціями і змістом правовідносин, підставами їх виникнення.

2. ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, і цим підтверджує, що він наділений юридичною заінтересованістю і є само­стійною процесуальною фігурою.

3. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Процесуальний представник не заступає сторону у ци­вільному судочинстві (за винятком законних представни­ків — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інте­ресів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управ­ління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника.

Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальни­ками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника (договірного представника), оскільки вони самі є законними представниками зазначе­них осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).

3. Частина 3 коментованої статті передбачає, що юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у процесі у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням.

Представляти інтереси юридичних осіб у цивільному процесі можуть також і представники.

Слід зазначити, що повноваження керівників організацій, підприємств, установ, котрі виступають як одноособові органи юридичної особи, стверджуються документами, що посвідчують їх службове становище, і обов’язково повинні бути представленні до суду, оскільки є підставою для допуску їх до участі у процесі.

Стаття 92 ЦК у частині 1 зазначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Тому набувати цивільних процесуальних прав та обов”язків вони можуть також через свої органи. Дане правило свідчить про те, що органи юридичних осіб не є судовими представниками, здійснювані ними дії є діями самої юридичної особи, оскільки орган юридичної особи і сама юридична особа становлять єдиний суб”єкт права.

4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника. Наприклад при представництві держави у Європейському Суді з прав людини участь у справі приймає Міністерство юстиції України.