Тема 12. Конфлікти й кризи в суспільно-політичному житті сучасного суспільства

1. Сутність політичного конфлікту.

Політичний конфлікт (від лат. confiictus — зіткнення) — крайнє загострення суперечностей сторін, пов'язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, загострення суперечностей інтересів, цілей і цінностей, зіткнення і протиборство певних систем.

Більшість політологів поділяють багаторівневі моделі розвитку конфліктів. Зокрема, Е. Москаленко виділяє такі стадії визрівання і розвитку конфліктів: 1) гармонія відносин між державами, коли немає суперечностей; 2) міцний мир передбачас високий рівень співробітництва водночас з усвідомленням конфліктних інтересів; 3) стабільний (холодний) мир (1 стадія конфлікту) - відносини обмеженого спілкування в рамках загального порядку; 4) нестабільний мир (холодна війна) (2 стадія конфлікту) -з'являється напруженість і підозри між сторонами; 5) криза (3 стадія конфлікту) - рівень конфлікту з конфронтацією між мобілізованими збройними силами; 6) війна (4 стадія конфлікту) - відкрита боротьба збройних сил; 7) постконфліктна криза (5 стадія конфлікту) - припинення військових дій, перемир'я; 8) постконфліктний нестабільний мир (6 стадія конфлікту); 9) стабільний мир чи перемир'я (7 стадія конфлікту) - відновлення співробітництва між групами. Політична наука чітко виділяє "сторони конфліктної ситуації"".

"Учасник" - особистість, група, інституція, які необов'язково усвідомлюють цілі конфлікту. "Суб'єкт" - лідер, група, організація, які можуть створити конфліктну ситуацію. Вони мають усвідомлені інтереси й можуть впливати на інших. "Посередник" - третейський суддя (особа, організація, держава). Основна вимога - його мають поважати всі учасники конфлікту. Для розв'язання конфлікт необхідно: а) локалізувати конфлікт, не допустити долучення до нього нових учасників і факторів; б) позбавитися спрощення проблеми, яка стала причиною конфлікту; в) не втрачати часу на роздуми щодо припинення конфлікту: г) використовувати наявний досвід врегулювання подібних конфліктів; г) вести лінію на якнайшвидше досягнення консенсусу, який є найефективнішим методом розв'язання проблеми.

2. Типологія політичних конфліктів.

Конфлікти класифікуються: - за характером протиріч: антагоністичні й неантагоністичні, внутрішні й зовнішні; - за сферами прояву: економічні, духовні, зовнішньополітичні тощо; - за часом протікання: затяжні, середньотермінові, швидкоплинні; - за рівнем відкритості: відкриті й латентні (приховані); - за масштабами дії: локальні, регіональні, національні, глобальні, планетарні; - за формами прояву: мирні, немирні, військові, дипломатичні; - за кількістю учасників: двосторонні й багатосуб'єктні; - за характером регулювання: системні, позасистемні, інституалізовані та неінституалізовані; - за наслідками: позитивні й негативні, конструктивні й деструктивні; - за внутрішнім характером: ендогенні й екзогенні; - за джерелами: конфлікт цінностей, інтересів, ідентифікації, ідеологій.

3. Основні методи врегулювання конфліктів.

Методи розв'язання політичних конфліктів: - метод "уникнення конфлікт}', шляхом тимчасового зникнення з політичної арени, уникнення зустрічей з конфліктуючою стороною"; - метод підміни конфлікту (переміщення його в іншу площину); - метод часткової конфронтації; - метод пристосування; - метод відкладення конфлікту; - метод примирення; - метод переговорів; - метод третейського розбору або арбітражу; - альтернативний метод.