Тема 10. Соціально-політичні ідеї і течії у сучасному світі

1. Поняття політичної ідеології та її функцій.

Політична ідеологія - це система уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики (Політологічний енциклопедичний словник-К.: Генеза, 1997.-С 140).

Політична концепція - це форма знання, у якій змістовно виражене цілісне розуміння об'єкта пізнання, хоча часом воно є непевним. Розробка концепції має виходити з чітких уявлень про стратегічну соціально-політичну модель суспільства.

Найважливіший системотворчий елемент внутрішньої структури політичної ідеології - політична теорія, яка є синтезом взаємопов'язаних тверджень і доведень з логічною побудовою знань про принципи та закономірності політичного розвитку суспільства. Політичний ідеал - це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. Він переважно є суб'єктивним і вимріяним багатьма поколіннями. Політичне гасло є завданням, директивою політичних перетворень, яке забезпечує процес упровадження політичної ідеології в практику. Політична програма - пропонований план діяльності політичної еліти, партії, соціальної групи щодо реалізації їх політичних інтересів. Основні політично-ідеологічні доктрини сучасності: - консерватизм (неоконсерватизм); - лібералізм (неолібералізм); - соціал-демократія (реформізм); - соціалізм; - комунізм (марксизм-ленінізм); - анархізм; - фашизм (неофашизм). Функції політичної ідеології (за Ю. Сурміним): - відображувальна (відображення основних проблем, процесів, явищ); - пояснювальна (пояснення закономірностей тенденцій розвитку); - прогностична (створення моделей майбутнього); - цілеспрямовуюча (формулювання системи цілей суспільства та індивіда); - програмуюча (створення планів і програм); - оцінна (створення системи цінностей); - орієнтаційна (орієнтація у світі); - вираження інтересів (виявлення спрямованості особистості); - спонукально-мобілізаційна (спонукання до дії та мобілізація сил); - комунікативна (забезпечення спілкування); - соціалізаторська (формування необхідних якостей особистості); - емоційна (емоційне насичення індивіда); - управлінська (реалізація управлінської діяльності); - захисна (збереження ідей, ідеалів, цінностей); - інтеграційна (об'єднання людей); - нормативна (визначення норм); - владна (форма духовної влади).

2. Традиційні соціально-політичні ідеї та течії: а) лібералізм; б) консерватизм;

в) соціалізм.

а) Лібералізм та неолібералізм як політичні течії Лібералізм (фр.libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.

Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Основними принципами лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на принципі саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи.

Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності.

Лібералізм в Українісповідував такі погляди:

• існування демократичної держави можливе лише за умови політичної свободи (М. Драгоманов)

• політична свобода - це сукупність конституційно закріплених прав громадян

• домінантною цінністю у співвідношенні «людина — суспільство — держава» є «людина незалежно від соціального статусу конкретної особистості»

• в системі політико-економічних категорій центральною є категорія приватної власності та засоби виробництва (М. Туган-Барановський)

• визнання верховенства права в суспільному житті, взаємозалежності права та свободи, необхідності поєднання соціальної та правової ідей (Б. Кістяківський)

• пріоритет загальнолюдських цінностей над соціально-класовими чи національними, необхідність раціонального влаштування суспільного життя; децентралізація держави як засіб обмеження державної влади та надання гарантій існуванню місцевого самоврядування (М. Драгоманов)

• популяризація етичних засад політичної діяльності, пов'язаності політики та моралі (М. Драгоманов: «Чисте діло потребує чистих засобів»).

Лібералізм як суспільно-політичний рух та ідеологія поширені і в сучасній Україні, на їх основі діють ряд політичних партій, зокрема, Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) — «Захищена Особистість», «Приватне – понад усе», Християнсько - ліберальна партія України (ХЛПУ), Ліберальна партія України (оновлена) (ЛПУ(о)) та інші.

б) консерватизм;

Консервати́зм (фр.conservatisme, від лат.conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.

Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.

Вперше термін «консерватизм» вжив у 1891 році французький політик Франсуа-Рене де Шатобріан.

Неоконсервати́зм (від грец.νεος — новий і лат.conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи в світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

в) соціалізм;

Соціалі́зм — поняття, що має багатозначне визначення. Під ним розуміється в першу чергу:

• соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»;

• політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру;

• в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих

• самоназва економічного, суспільного та політичного ладу в СРСР та країнах що в ХХ столітті були вільними або невільними сателітамиСРСР.

До відомих соціалістів належать, зокрема: П'єр Жозеф Прудон, Джуліус Н'єрере, Карл Маркс.